Прокоповичка кинулась до гостя й ніби почепилась на його шиї. Онися цілувала його руки, а Харитін за гуртом кинувся й собі цілуватись з братом, неначе не бачився з ним півсотні років. Усі стали ще веселіші. Всі говорили, галасували на всю хату, не знали, де сісти, де стати.
- Тепер моя вечеря не пропаде! - сказала Прокоповичка й побігла в пекарню.
Незабаром на столі з'явилась ціла купа нарізаної паляниці та пирогів, пляшки та чарки. Серед стола в мисці простяглося печене порося з хріном в зубах, як на великдень. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки. Всі сіли за стіл, випили по чарці настойки й так тернули порося, що од його швидко зостались тільки кісточки. Після поросяти наймичка принесла салятирку смажених курчат. Й курчата десь ділись, неначе полетіли на сідало. За курми прилетіли на стіл печені качки, начинені яблуками, - й качки неначе пірнули під воду. За качками вискочили з кімнати шулики з маком та з медом, - і шулики щезли. Наливка з пляшок неначе ввіходила в стіл, і ввіходила дуже швидко.
- Ну, господине, поки ще наші язики повертаються в роті, поговоримо по-божому за весілля. Коли нам справляти весілля? - спитав Прокопович.
- Воля ваша, отець Степан, - одказав Моссаковський, - а на мою думку весілля нема чого одкладати.
- Авжеж, нема чого одкладати, - сказала й Прокоповичка, - час сухий, теплий, погожий, надворі година. В нас усього, хвалити бога, доволі. Та ще коли б часом знов парафія не втекла.
- О, вже не втече! - обізвався Харитонів брат. - Ми вже прип'яли її добрим налигачем. Другий Балабуха не швидко найдеться.
- Хто його знає… коли б часом громада не передумала, - прикинула Прокоповичка, скоса поглядаючи на Харитонового брата, котрий і сам був би радий, щоб парафія зірнула з Харитонової гнуздечки та втекла до його.
- А давайте справимо весілля через тиждень в неділю! - сказав Прокопович.
- Про мене й в неділю. В суботу спечемо коровай та шишки, а в неділю й до вінця, - сказала Прокоповичка, поправляючи на голові очіпок та намітку.
Вечеря скінчилась. Усі встали з-за стола, обернулись до образів і заспівали. Старший Моссаковський провозгласив "многая літа" господареві, потім господині й молодим. Усі заспівали "многая літа". В світлиці стало душно. Прокопович поодчиняв усі вікна. В хату полилась тонка прохолода сухої теплої осені. 3орі пишно блищали над садком на темному, аж чорному небі. Всі посідали й тільки сопли та обтирали піт з лиця. Розмова не клеїлась. Всі жмурили очі. Прокопович позіхнув на всю хату, за ним позіхнув старший Моссаковський, а потім позіхнула тоненько в рукав і Прокоповичка. Тільки молоді не позіхали в куточку. Онися все щебетала Харитонові, як Балабуха приїздив сватати її, як вона наклала йому в віз гарбузів. Харитін тихо сміявся й не зводив очей з її маленьких повних уст, котрі миготіли й ворушились - і з-під котрих блищали дрібні білі зубки.
- Тепер хоч і додому, - сказав старший Моссаковський.
- Та зостаньтесь ночувати, - просив Прокопович, соваючись на стільці, - ніч темна, а вам треба переїздити через Рось. Борони боже якої напасті!..
Прокоповичка мовчала. Їй здавалось, що за ніч парафія втече од Харитона, як він не поїде ночувати в Вільшаницю.
Моссаковський встав і почав прощаться. За ним встав і Харитін. Гості розпрощались.
- Вип'ємо ж на дорогу, щоб колеса підмазати, - просив Прокопович, наливаючи по чарці.
Випили до коліс.
- Вип'ємо ж і по другій, щоб вашим коням було веселіше бігти, - знов припрошував Прокопович.
Випили і до коней і випровадили гостей на ганок з свічками, пляшками та чарками. На ганку ще випили, щоб дорога слалася скатертю. Прокопович покликав погоничів і почастував їх, щоб вони часом не перекинули гостей. Вже була глупа ніч, як гості рушили з двору. По тихому, ніби мертвому селі голосно заторохтіли вози, й той гук замер десь глибоко внизу над Россю.
- А що, мамо, чи буду я соломою топити та горшком воду носити? - спитала Онися.
- О, тепер, паніматко, вже не бігай, як курка з яйцем, та не буди мене, як я буду одпочивати в пасіці.