І Олеся вже марила, як то вона буде їздити на баскому гусарському коні, а Казанцев її вчитиме. Вона скочила з місця й почала походжати по світлиці. Казанцев встав і собі, за ним другий молодий офіцер, і обидва пристали до Олесі з обох боків.
- О, ми розворушимо ваш Богуслав! - гукнув Казанцев, крутячи вуса. - Ми заведемо клуб, заведемо бали, стягнемо всіх докупи.
- Хто ж піде в твій клуб? - обізвався полковник з-за стола. - Хіба Мошки з жінками та дочками.
- Ми попросимо отця благочинного, отця протоєрея, ісправника, станового, докторів, - марив Казанцев.
- Схаменись! Духовні особи не підуть в твій клуб, бо їм не дозволено, - знов обізвався полковник.
Ні Олеся, ні благочинний навіть не розуміли, що то за клуб.
- Чи так, чи інак, а ми не дамо вам пропадати з нудьги; ми витягнемо ваших дам з затвору на світ, заведемо танці, раути, пікніки, - говорив другий молодий офіцер Погожаєв.
"Ой коли б, господи, вони витягли мене з затвору, та ще й швидше!" - думала Олеся, уп'явшись очима в чудові малинові пухкі губи Казанцева.
- Я люблю вечори з танцями, та шкода, що в нас нема гарного оркестру, - наші жидки як заграють, то ви не схочете й танцювати, - сказала Олеся.
- Наш полковий оркестр ладен вам, пані, служити хоч і щодня, - обізвався полковник.
- От і добре! Дуже дякуємо! Нам тільки цього бракувало. В такому разі сподіваюсь незабаром і до себе на вечір! - сказала Олеся, навіть не глянувши на свого чоловіка.
Балабуха здригнувся, - Олеся дуже вже швидко просила гостей на вечір.
- Я попрошу на вечір наших дам, - подивитесь, яке наше богуславське товариство, - сказала Олеся, підморгнувши легенько на Казанцева.
- Як воно хоч трохи схоже на вас, то ми зовсім щасливі, - сказав Казанцев, брязнувши шпарко підковами.
Олеся спустила вії на щоки й спалахнула на виду. Полковник встав; за ним встали другі офіцери й почали прощатись.
- Не забувайте зайти на наш вечір! - просила Олеся.
Гусари подякували й розпрощались.
Олеся почувала, що її нерви неначе заграли. В світлиці стало порожньо, тільки хмарами висів густий дим от дорогих сигар. Вона неначе бачила в тому диму сині та червоні блискучі постаті, бачила чудове лице Казанцева; його пишні очі наче світились і тепер, малинові уста сміялись, а м'який низовий баритон лащився до її душі і все ще лунав глибоко-глибоко в серці. Цілий день Олесі хотілось співати, грати, слухати музику; мрії роєм вилися в голові, як бджоли в маї; якесь дивне, глибоке щастя обхопило її душу… Скільки вона любила до цього часу, - не варто було однієї хвилини того нового щастя, яким тепер налилась вщерть її душа. Олеся таки впрохала мужа, щоб попросити на вечір гостей та гусарів в неділю.
Настала бажана неділя. Олеся звеліла зарізати три останні гуски й два індики, що зостались на господарстві, убралась в нову білу сукню з шовку, якого можна було дістати в Богуславі, й ждала гостей. Приїхали надвечір усі богуславські панки з синами, приїхали Олесині сестри. Після всіх наостанку прийшли офіцери. Надворі зашумів оркестр; він був такий здоровий, що його не можна було вмістити ні в сінях, ні навіть в цілій світлиці. Вечір був тихий та теплий, сливе літній. Поодчиняли вікна в світлиці й поставили оркестр під вікнами. Ніч була темна та чорна. Музики розставили свої пюпітри, порозкладали ноти й посвітили ліхтарі. Широкі мідні труби заблищали на чорному фоні ночі фантастичним сяєвом. Оркестр загримів, аж тахлі в вікнах задзвеніли. Олеся глянула в вікно на небачену картину й стояла, неначе причарована; обернулась вона назад, - світлиця аж сяла, аж пишалась гусарськими синіми куценькими мундирами, еполетами, шнурками та орденами. Коло Олесі вився Казанцев, пригладжений, причесаний, в дорогій блискучій одежі, - чудовий чорнявчик, як гвоздик. Старіші офіцери сіли грати в карти, молоді пішли в танець. Олеся забула вже Ломачевського. Бонковський сидів в кутку, скорчився в три погибелі й довго не смів перед гусарами виступати в танець; його кучерява здорова голова, кругле, повне та загоріле лице здалося теперечки Олесі схожим на здорового рудого гарбуза в картоплі.