"Це Олеся навезла гусарів… І де вона в біса набрала їх стільки!" - думала Онисія Степанівна.
Олеся сіла на канапі й затулила носа напаханою пахощами хусточкою; її сестри переглядались, переморгувались і осміхались одна до одної. Гусари зареготіли й заходили по світлиці, як у себе вдома. Картина в світлиці змінилась неначе якимсь чарівництвом: замість свиток та горсетів - синіли вишивані сріблом мундири, червоніли тонкі ноги, бряжчали остроги, червоніли й біліли панянські сукні. Гусари приставали до господаря та до господині, неначе вони з ними вік звікували.
- Як ваше здоров'я? - пристав до Онисії Степанівни Казанцев.
- Спасибі вам! Слава богу, здорова до котрого часу, - знехотя обізвалась Онися.
А тим часом вона обвела очима гостей і полічила, скільки-то треба спекти гусей та поросят для тієї Олесиної компанії.
- А ваші діти здорові? Певно, у вас є діти? - прикинув Казанцев.
- Слава богу, є й усі здорові, - обізвалась Онися, а тим часом її думка рахувала: "По півгуски на кожного москалюгу, на благочинного півпоросяти, на благочинну півпоросяти, а на паннів хоч по ніжці".
- Чи весело провели святки? Чи бували в гостях? - піддержував розмову Казанцев.
Онися вже його й не слухала та все думала: "По півгуски зжеруть, - москалища здорові! Виходить: п'ять гусок і порося, та треба, мабуть, заколоти здорове порося, бо цей Балабуха добре трощить поросятину; та й благочинна не спустить, бо дуже любить поросятину".
- Ні, ще ніде не були в гостях, - думаємо їхати до батька післязавтра, - знехотя обізвалась Онися.
"Ой, пропадуть мої годовані гуси! Приїде батько на водохреща, не попоїсть гусятини, - снувалась Онисина думка. - Це Олеська навезла своїх пройдисвітів, - мабуть, не мала чого дати їм попоїсти на вечерю та й приперла їх на мої гуси. Це її справа. А бодай ти була дорогою голову скрутила разом з своїми москалиськами".
Один гусарин виглянув у вікно й вглядів у дворі здорове стадо гусей.
- Яка в вас сила гусей! їй-богу, півдвора! - крикнув гусарин на всю хату. - Я ще ніде не бачив так багато гусей! Ото була б добра печеня!
"Так воно й є! - подумала Онися. - Це вона навезла оцієї голодної галичі на мої гуси; мабуть, вони за це дорогою розмовляли. Ану, чи й за поросята допоминатиметься?"
- Хвалити бога, цього року в нас гуси добре велись, - піддержав отець Харитін, - та й поросят виплодилось дуже багато.
"Цей дурень сам викаже", - подумала Онися.
- Слава богу, виплодилось багато, та половину вовки вихапали в чагарях, - обізвалась Онися.
- Одначе не всіх вихапали: госпожі благочинній ще зосталось на вечерю, - піддобрювавсь отець Харитін.
- Як я бачу, в вас вовки дуже звичайні, - сказав Казанцев, - коли зоставили й на вечерю; в нас як почнуть хапати, то вже нічогісінько не зоставлять.
- Як же ваші воли та корови? - спитав в отця Харитона один гусарин, щоб сказати будлі-що.
- Слава богу, всі цілі, тільки одна безрога, шута корова забігла десь в Богуславський ліс та й досі не знайшли.
- Чи знайшли, чи й досі там гуляє? - спитала Олеся, поглядаючи скоса на Казанцева з осміхом.
Гострі Онисині очі впіймали те переглядання.
"Вона з мене сміється з своїм паскудним коханцем, - думала Онися. - Потривай же, - насміюся й я з тебе й з твого милого! Казав мені жид кравець, що ти ввечері бігаєш нишком од свого Балабухи на кватирю до свого гусарина. Я ж тебе обнесу на ввесь повіт! Я ж тобі оддячу!"
- Щось я ніяк не нагріюсь, а здається, надворі одлига й не дуже холодно, - говорив один гусарин, бігаючи по хаті та тручи руки.
- І я неначе змерз, - обізвався другий гусарин, бігаючи по хаті.
"Допоминаються по чарці", - подумала Онися.
- Може б, по чарці та по другій, то зараз і нагрієтесь, - обізвався отець Харитін.
- Як по чарці, то й по чарці, - передражнив Казанцев отця Харитона по-українській.