У «Промовах Ґрімніра» кара за фактичне убивство брата відтермінована, проте неуникненна. Конунг Ґейрред при всій своїй щедрості та інших чеснотах не проходить випробування, порушивши закон гостинности. Звичайно, саме за це, а не за той давній злочин карає його Одін. Але чи такий уже Ґейрред гарний правитель, коли так легко піддається впливам? Чи міг він не послухатися поради Одіна, чи міг згодом не зважати на слова служниці Фріґґ? І чи не за ту психічну піддатливість — серед усього іншого — Одін його покарав? Цілком імовірний ідейний лейтмотив «Промов Ґрімніра» полягає у тому, що справді гідний владар не починає свого шляху з убивства родичів.
Але цей коментар скидається на банальну раціоналізацію, тому розглянемо ритуально-міфологічний аспект цієї пісні, а саме — жертвопринесення.
У фундаментальній праці Дж. Фрезера «Золота гілка» досліджено різні види актуалізації архетипу Священного Правителя, чи пак Царя-Мага. Згідно з теорією Фрезера, мало не всім архаїчним суспільствам на певному етапі розвитку був притаманний образ вождя, що втілював чільне божество і був його земним «заступником». Якщо спільноту спіткало якесь лихо — байдуже, програна війна, епідемія, засуха, мороз, неврожай, — провину покладали на священного правителя: ач, не такий уже й священний, не можеш домовитися з богами. Царя, в якого вийшов «термін придатности», приносили в жертву: почасти як покарання, почасти задля оновлення світу.
Можна припустити, що саме таке «оновлення» змальовано у пісні «Промови Ґрімніра». Вісім ночей сидіння Одіна між двох багать (дія відбувається у дев'яту ніч), як і його міфологічні промови — не що інше, як підготовка до ритуалу. Невипадкова присутність і сина конунга: адже Одін благословив його на правління, передавши йому таким чином батьків фарн, цебто талан, містичну владу. Звичайно, на момент запису пісні мотив «оновлення конунга» був уже призабутий і не становив для авдиторії такого інтересу, як всі оті міфологічні Одінові описи. Взагалі, дослідники відзначають, що «Старша Едда» сповнена різних ритуально-містичних рудиментів, багато з яких стосуються саме людських жертвопринесень.
Ім'я «Ґрімнір» означає «Той, що під личиною» і вказує на чарівницьку здатність Одіна приймати різні подоби.
У строфі 16 Нйорд постає як ісландський ґоді — голова ґодорду (округи), на «балансі» якого був язичницький храм (згодом — церква), і обов'язок виконувати ритуали — ще одна актуалізація архетипу Священного Правителя.
Деякі псевдоніми Одіна у строфах 46-49 можна перекласти так:
Ґрімнір — «Той, що під личиною»; Ґанґлері — «Мандрівник»; Тріді — «Третій»; Гер'ян — «Повелитель воїнів»; Хар — «Сивий» чи «Високий»; Сад — «Ситий», «Вдоволений»; Хнікар — різновид морських потвор, чудовисько, що може прибрати подоби гидкого жмутку водоростей або прегарного коня, в шотландському острівному фольклорі відома як «кельпі», згадується також у монографії Бенджаміна Торпа «Нордична міфологія»; Бьольверк — «Лиходій»; Сіґфадр — «Батько перемог»; Альфадр — «Всебатько»; Вальфадр — «Батько полеглих»; К'ялар (...) возячи сани (Kjalar, // er ek kjálka dró) — гра слів: kjálka — це санчата, ґринджоли, одначе жодної іншої згадки про те, як Одін тягав сани, нам не відомо; Явнхар — імовірно, «Рівновисокий», Харбард — «Сивобородий» (див. «Пісню про Харбарда» зі «Старшої Едди»).
Промови Скірніра
Сюжет цієї пісні — сватання. Втім, наскільки зрозуміло, про укладання шлюбу не йдеться: Скірнір вимагає від Ґерд лише фізичної близькости зі своїм паном — Фрейром (традиція так званого «малого шлюбу», відома із саг). Спочатку він намагається її заохотити матеріально, але дівчина категорично відмовляється, тоді Скірнір погрожує, і зрештою Ґерд дає згоду.
Деякі дослідники вбачають у цьому творі відгомін язичницьких шлюбних ритуалів. Мусимо не згодитись. Якщо і шукати якісь поганські ритуальні рудименти, то хіба у тематиці плодючости. Так, цю пісню могли виконувати піп час весняного свята поєднання бога сонця із богинею землі. Проте таке поєднання не конче передбачає статусних, шлюбних стосунків. Ба більше: в усіх архаїчних, традиційних землеробських спільнотах практикувався весняний, дошлюбний секс (кельтське свято Бельтайн, наші «вечорниці», «бурячки», «гречка» тощо), прямі наслідки якого робилися наочними аж восени; саме тоді засилалися свати, укладалися шлюби, святкувалися весілля. Тобто юнак мав спочатку довести, що здатен запліднити жінку, а вже потому лаштувати родинний добробут. Інша річ, що на час заселення Ісландії ці традиції могли зазнати сильної редукції.
Вельми цікавими є строфи 26-36, що складаються із чорномагічних заклять (власне, прокльонів), які могли побутувати в усній традиції за язичницьких часів.
Ім'я «Скірнір» означає «Світлий». На наш погляд, це досить кумедно, враховуючи його обізнаність у чорній магії.
Пісня про Харбарда
Це одна із найкумедніших пісень «Старшої Едди».
Типологічно її відносять до так званих «пісень-пересварок». У цьому випадку компліментами обмінюються Тор, що повертається із чергової виправи до країни велетів, і таємничий перевізник на ймення Харбард, у якому, втім, неважко впізнати Одіна. Стилістично цей твір кардинально відрізняється від інших еддичних пісень: він є досить вільним (коли б не сказати — неохайним) за ритмом і розміром, за структурою строфи і рядка, вірш іноді мало не перетворюється на прозу, що, зрештою, зменшує пафос, обертаючи героїку майже на фарс. Але це не свідчить про те, що «Пісня про Харбарда», мовляв, написана християнами, які висміюють поганські рудименти, як іноді доводиться читати. Навпаки — «Пісня про Харбарда» вважається фахівцями одною з найдавніших у «Старшій Едді», а про питомі функції кумедного у нордичній культурі докладніше можна прочитати у праці А. Гуревича «О природе комического в „Старшей Едде“».
Нордична міфологія подарувала нам чудове поняття «троль». У «Пісні про Харбарда» Одін «тролить» Тора. Адже той чесно перелічує свої вчинки, ці сюжети знаходять паралелі в інших джерелах, тоді як Одін просто вигадує свої «подвиги» і збиткується з власного сина. Можливо, в основі цього сюжету лежить ритуал перевірки, а можливо, це відгомін ритуального обміну образами перед початком бою, кінцева мета якого полягає у зменшенні магічного потенціалу опонента, зниженні бойового духу ворожого війська.
Цікава тематика діянь обох учасників пересварки. Тор тут виступає як захисник людей і богів від йотунів, тобто як культурний герой і покровитель «статусного» простору, патріархальне божество. Харбард є абсолютною протилежністю: він розпалює війни між людьми, досягає свого через хитрість і чари, а переважна більшість його перемог відбувається на «амурному» фронті, тобто тут Одін винаочнює свою хтонічну, трікстерську, маргінальну природу і постає богом війни, насильницької смерти, омани й чаклунства. При тому обидва божества рівно шановані, належні до єдиної спільноти — асів, ба навіть є родичами.
У цьому зв'язку дослідникам варто було б дослідити обставини, що змусили давніх германців обрати собі за голову пантеону таке божество, як Одін.
Пісня про Хюміра
Фабулярна основа цієї пісні є класичним квестом, кінцева мета якого полягає у тому, щоб аси влаштували новорічний бенкет, убачається паралель із пошуками Граалю і його вихідних варіантів, відомих із кельтської міфології. Це і казан як винагорода, і випробування героя, і місце локації сакрального скарбу (за морем-Еліваґаром, у хаті йотуна, посеред безплідних лавових полів — тобто у символічній «країні мертвих», у хтонічному просторі), та, зрештою, поміч вродливої жінки. Проте пародійність (чи принаймні іронічність, хоч і дещо специфічна) «Пісні про Хюміра» очевидна. Взяти хоча б гіперболізований апетит Тора, чи жбурляння чари (келиха) в голову хазяїну, чи епізод на морі.