Стилістично «Пісня про Хюміра» споріднена із поезією скальдів. Цей твір рясніє алітерацією і кеннінґами — дво- і трискладовими метафорами, які є «візитівкою» авторської нордичної поетичної творчости. Наявні також синтаксичні переноси з рядка до рядка і навіть зі строфи до строфи. Швидше за все, пісню склали вже в Ісландії. Вона вважається досить пізньою (але — див. кеннінґ «родич мавпи»).
Пересварка Локі
Ця пісня, як випливає з її назви, відноситься до жанру пісень-пересварок. Локі — божество полум'я, чарів, веселощів, підступу, хитрощів (маргінал, трікстер) — не добираючи слів, ганьбить асів і асиній. Перепадає також присутнім ванам, господарю обійстя Еґіру та їхнім слугам. Тут він вповні розкриває свою асоціальну, маргінальну, трікстерську, навіть зловорожу, хтонічну природу. Він явно провокує конфлікт, зводячи нанівець будь-які спроби мирного залагодження ситуації, що виникла з його вини. Ця його очевидна асоціальність завжди викликала у дослідників гострий інтерес. Адже Локі — божество із роду асів, а також, незважаючи на позірну трікстерність, він є одним із головних культурних героїв скандинавської міфології. А проте, у ритуальній традиції північних язичників культу Локі немає як такого.
Пояснити це можна хіба тим, що Локі трактується як тінь, криве віддзеркалення Одіна, якому він доводиться кревним братом і магічно єдиносущий із ним. І якщо йотуни втілюють просто хтонос, хаос, ворожі сили природи, принципово чуже культурне поле, то образ Локі акумулює маргінальні прояви саме людської вдачі, психології, культури. Він, сильно спрощуючи, взірець того, яким може бути ас (чи й людина), але яким НЕ МАЄ бути — ані божество, ані, передовсім, смертна людина, коли не хоче зруйнувати всесвіт. Бо варто нагадати, що в годину Раґнарьок Локі відведено геть не останню роль.
Цей його особливий статус — «лихий близнюк» Одіна — пояснює, до речі, чому ніхто з асів чи ванів, присутніх на вечірці в Еґіра, не вжив щодо нього жодних заходів, крім словесних. Ніхто не був рівним йому за статусом. Сам же Одін також не міг силоміць впливати на свого кревного брата. І лише поява Тора — захисника богів і людей, охоронця родового вогнища, втілення всього, сказати б, людського, правильного, патріархального, статусного, тобто абсолютна протилежність Локі — змусила останнього припинити сварку і піти геть. У цей момент Локі остаточно втрачає зв'язок із народом асів.
Характерно, що богів Локі звинувачує у боягузтві й «жінкоподібності» (або, послуговуючись сучасною політкоректною термінологією, «альтернативній сексуальності»), а жінок у розпусті, тобто ставить під сумнів статус кожного окремого божества. Втім, варто одразу ж зауважити, що, окрім спеціально прокоментованих випадків, ці закиди не підтверджуються іншими джерелами, тож їх можна вважати дошкульними вигадками Локі.
Більшість дослідників відносять час створення «Пересварки Локі» до язичницької доби.
Сказання про Трюма
Це одна з найкумедніших пісень «Старшої Едди».
Сюжет із викраденням та поверненням зброї Тора не має паралелей в інших стародавніх джерелах. Але у пізніших середньовічних пам'ятках досить поширений — наприклад, у естонському фольклорі. За стилем і фабулою «Сказання про Трюма» тяжіє радше до середньовічних балад, аніж до давньої епічної традиції Півночі. Того вигляду, якого пісня має в рукописі «Старшої Едди», цей твір набув порівняно пізно, але це може бути наслідком опрацювання якогось давнішого сюжету язичницької доби.
Промови Альвіса
Фабулярна основа цієї пісні є римою до «Бесіди з Вафтрудніром», цебто змагання у знаннях космологічного характеру. З лексичного погляду, «Промови Альвіса» є своєрідним словником синонімів і хейті («імен», поетичних епітетів), що ними позначають різні явища природи. Можливо, ця пісня згодом надихнула Сноррі Стурлусона на написання унікального «підручника скальдів» у «Молодшій Едді».
Щодо часу створення «Промов Альвіса» одностайної думки фахівці не мають. Переважає думка, що цей твір створено як наслідування «Бесіди з Вафтрудніром» не раніше за середину XII сторіччя. Інші дослідники, одначе, датують її (принаймні у фабулярному аспекті) давнішими язичницькими часами.
Не зовсім ясно, які права дверґ Альвіс («Всемудрий») мав на дочку Тора і з ким домовлявся про весілля. Також не зовсім ясно, чому Тор, який відразу був проти цього дивного шлюбу, не прогнав приходька геть чи не вбив його на порозі. Можливо, спрацював закон гостинности: Тор, повівшись із гостем негідно, втратив би статус ґазди, «мужа державного» і патріарха, тому і скористався правом ритуального шлюбного випробування.
Сенс останньої строфи полягає у тому, що Тор зумисно так довго розпитував Альвіса, щоб на ранок сонце обернуло карлика на камінь, у нордичній міфології це взагалі традиційний вид знешкодження більшости хтонічних персонажів (наприклад, тролів). Оскільки Альвіс походить із народу дверґів, а дверґи — очевидно хтонічні (земляні, підземні, приналежні до Нижнього світу) створіння, то і його сонячне світло перетворює на камінь. Втім, у фольклорі щодо карликів це правило працює геть не завжди.
Сказання про Вьолунда
«Сказання про Вьолунда» («Völundarkviða») займає проміжне місце між двома великими текстовими корпусами «Старшої Едди»: піснями про богів і піснями про героїв, які й зачинає. З текстами суто міфологічної тематики цей твір поєднує низка фабулярних паралелей казкового характеру, певні фантастичні елементи: наречені-валькірії, «ельфійські» конотації Вьолунда, його здатність літати. Водночас твір апелює до героїчної та історичної (чи квазіісторичної) традиції: Вьолунд і його брати названі синами конунга фінів, а Нідуд править у Світьоді (себто в Швеції), хоча жодних історичних відомостей ані про нього, ані про народ ньярів, яким він керує, наразі не знайдено. Також у строфі 14 подибуємо посилання на вьольсунго-нібелунгівську міфологему.
Структура твору містить дві наочні фабули: казково-міфічний сюжет про шлюб із фантастичними істотами (дівами-птахами, валькіріями) та історія ув'язнення і помсти Вьолунда. Коли рими до першої фабули з легкістю віднаходимо у світовій міфологічній скарбниці, то другий сюжет є оригінальним нордичним твором. Отже, Вьолунд — мисливець, воїн і майстерний коваль — стає бранцем Нідуда, якого підозрює в убивстві своєї дружини. Щоби помститися, він створює залізні перетинчасті крила (fitjum, власне «перетинки»), тоді заманює синів короля, вбиває їх, згодом зваблює дочку короля Бьодвільд, а потім на крилах полишає місце ув'язнення, дістається до господи Нідуда й збиткується з нього. Цей персонаж (важко сказати, чи й сюжет загалом) знаний не лише скандинавській традиції, а й англосаксонській: так, у «Беовульфі» головний герой просить: «Надійшли, як загину, Гіґелакові обладунок найкращий (...) Гретеля спадщину, Велунда витвір» (строфа 450-455, пер. Олени О'Лір).
Викликають низку питань міфопоетичні характеристики Вьолунда. По-перше, чим зумовлена його здатність літати? Чи просто викувані крила, а чи ще й перстень, якого Нідуд забрав у хаті Вьолунда (строфа 8) і згодом віддав дочці й якого та принесла ковалеві, щоб той полагодив на ньому злам? Чи цей перстеник має символічну шлюбну семантику: адже він належав Гервьор Премудрій, жінці Вьолунда, тому, віддавши його своїй дочці, король тим самим ритуально зробив її дружиною Вьолунда? З цього погляду Вьолунд реалізує своє право на Бьодвільд як на законну дружину, хоча і в антисоціальний спосіб.
По-друге, в популярній літературі нерідко зустрічається теза про приналежність Вьолунда до племені альвів. Що дає підстави для такого припущення? У строфі 10 героя названо «альвом співочим» (alfa Ijóði), що ще перекладають як «альв-людина». У строфах 13 і 32 Нідуд кличе його «альвів володарем» (víisi alfa). Не зовсім ясно, чи йдеться про «етнічну належність», чи це просто поетичний прийом, метафора, покликана підкреслити знання і вправність Вьолунда. Також варто згадати, що нордична міфологія знає два племені альвів: білих (у «Старшій Едді» майже не згадуються, знані переважно з творів Сноррі Стурлусона й пізнішої фольклорної традиції, британські ельфи) і чорних (гномів, кобольдів, карликів, дверґів). Останні відомі великою вправністю в різних ремеслах, зокрема, й у ковальстві. Враховуючи ковальську майстерність Вьолунда, можна припустити, що йдеться про його спорідненість — генетичну чи культурну, тут не вартує, — саме з чорними альвами.