Водночас між першою та другою піснями про Вбивцю Хундінґа є й відмінності. Так, друга пісня має змішану, клаптикову структуру, що ускладнює її датування. Різні фрагменти датуються по-різному, від X до середини XI сторіччя. На думку Генрі Адамса Белловза, автора англійського перекладу «Старшої Едди» видання 1936 року, «Друга пісня про Хельґі...» стала результатом переробки і доповнення «Першої пісні...», що ускладнює сприйняття — так, Белловз узагалі не вважає цю поему наративом. Із цим твердженням важко погодитися: адже твір має ознаки меметичного переходу, себто надає змогу ототожнення реципієнта з героями (Хельґі або Сіґрун), емоційного сприйняття їхньої долі з одночасним засвоєнням певної суми соціально й особисто значущого досвіду. Цей твір виконує основну функцію міфу і літератури: ініціальну. На це працює не лише сюжет, а й система тропів, особливості поетики, емоційно насичена любовна лінія, що взагалі не дуже притаманно нордичній традиції. Інша річ, що, як і всі пісні «героїчного» корпусу «Едди», «Друга пісня про Хельґі Вбивцю Хундінґа» звернена до воїнської авдиторії, а не до широких народних мас ісландських поселян. Як зазначає той-таки Белловз, прокльони Сіґрун на адресу її брата з приводу вбивства ним її чоловіка та яскрава сцена на могилі (строфи 43-51) компенсують малозрозумілу композиційну мішанину решти поеми.
Про сцену на могилі варто сказати кілька слів окремо. Мотив повернення загиблого чоловіка з того світу на побачення з коханою (рідше навпаки) — не дивина у світовому фольклорі. Вражає саме те, як ця картина змальована. Сильна експресія, яскрава, насичена емоційна палітра, що поєднує в незбагненній синкретиці Ерос і Танатос, прекрасне і відразливе, кохання і смерть. Сіґрун радіє поверненню Хельґі так, як круки радіють ще теплій мертвечині — і одразу ж, у контрасті з цим моторошним хтонічним образом, зринає порівняння із радістю, яку відчуваєш, споглядаючи світанок (строфа 43). Далебі, Хельґі з'являється не у подобі мужнього красеня, а закривавлений з відкритих ран, з інеєм у волоссі (чи йдеться про сивину?), його руки вогкі й холодні, мов хвилі. Власне, перед нами — напівтруп, мрець. Перше, що робить Сіґрун, — цілує його. А потім стелить у могилі постіль і там спить разом зі своїм мертвим чоловіком. Зауважмо: її служниця дивується і сахається, коли бачить процесію мерців на чолі з Хельґі, і це нормальна реакція нормальної живої людини. Сіґрун же, навпаки, демонструє не лише відсутність страху перед мертвими, а й силу духу, силу кохання: огидний вигляд Хельґі викликає в неї не жах і відразу, а жаль і співчуття. З другого боку, Сіґрун і сама до певної міри належить до потойбічного простору: не лише тому, що вона валькірія, а й тому, що нормальній людині не прийде в голову порівнювати себе з круком, а об'єкт свого кохання — з падлом.
Ще один момент, який неможливо оминути, а саме: конфлікт шлюбу і роду в строфах 30-38. Сіґрун докоряє братові за вбивство Хельґі, незважаючи на те, що Даґ помстився за їхнього батька Хьоґні. Чоловік для неї дорожчий за родичів. Подібне розставляння пріоритетів бачимо у «Пісні про Нібелунґів», де Крімгільда мститься братам за чоловіка. Цікаво, що Ґудрун зі сказання про Вьольсунґів не мститься братам за Сіґурда, навпаки, об'єктом її помсти стає її новий чоловік Атлі, який скривдив її родичів. Трактувати таку реакцію Сіґрун можна у два способи: а) як свідоцтво початку розпаду родової системи; б) як певний «розрив шаблону», що підкреслює унікальність образу Сіґрун, виокремлює її з тогочасної традиції, і тоді можна казати про «Другу пісню...» як про повноцінний артефакт любовної поезії.
Строфи 14-24 і прозові вставки мають відповідник у «Першій пісні про Хельґі Вбивцю Хундінґа», яка, власне, і завершується перемогою при Фрекастейні.
Строфи 32-33 мають паралель у «Повісті временних літ», де князь Ігор під час угоди з візантійським імператором виголошує клятву і перераховує біди, що мають спіткати його та його людей у разі її порушення.
Строфа 39 є кумедним наслідком незграбного редагування епосу. Одін пропонує Хельґі прийняти владу, натомість Хельґі чомусь звертається до Хундінґа з не надто ґречними словами. Цей фрагмент — єдине, що залишилося від суперечки між Хельґі й Хундінґом, і можна погодитися з Генрі Белловзом, англійським перекладачем «Едди», що тут він виглядає недоречно і по-дурному.
Про смерть Сінфьотлі
Цей прозовий фрагмент є перехідним від теми Ільвінґів до корпусу пісень про Сіґурда. Основний сюжет — помста Борґхільд своєму пасинкові Сінфьотлі за вбивство її брата. Цей сюжет відомий з розділу X «Саги про Вьольсунґів». Ім'я брата Борґхільд там не вказано, та і в рукописі «Едди» воно не збереглося. Можливо, це пізніша вставка франкського походження.
Пророцтво Ґріпіра
«Пророцтво Ґріпіра» є зачином до циклу пісень про Сіґурда і стислим послідовним сюжетним переказом його пригод. Дослідники сходяться на тому, що цей текст має чи не найпізніше походження серед еддичних пісень, і вже точно це наймолодший ісландський твір про Сіґурда. Записаний, чи радше написаний не раніше 1200 року. Можна погодитися з Генрі Белоузом, англійським перекладачем «Старшої Едди», що укладач «Пророцтва...» є власне автором оригінального твору, записаного на основі давніх переказів (імовірно, почасти навіть записаних) з метою упорядкування матеріалу відповідної тематики. Варто зауважити, що сам Ґріпір, стрий Сіґурда, більше ніде не згадується і є персоною, повністю вигаданою задля підтримки бінарної симетрії структури твору.
Пісню побудовано у вигляді послідовности запитань Сіґурда про його майбутнє і відповідей Ґріпіра. Подібну форму подибуємо у «Бесіді з Вафтрудніром» і «Промовах Альвіса». Як дотепно відзначив Михайло Стеблін-Каменський, «форма симетричних питань і відповідей викликає деякі повтори і невідповідності» (наприклад, див. примітку до строфи 42). Технічно твір досить рівний, тут нема ані потужних образів, ані яскравих висловів, мова героїв рясніє кліше і бляклими, банальними фразами. Наявні ознаки поезії скальдів — алітерація, нечисленні хейті та кеннінги. «Пророцтво...» до певної міри проливає світло на загальну вьольсунго-нібелунгівську колізію та постать Сіґурда і дає загальні уявлення про його міфологічний портрет.
Промови Реґіна
Ця пісня разом з «Промовами Фафніра» й «Промовами Сігрдріви» утворює наратив, присвячений юності Сігурда, тим діянням, якими він зажив слави на початку своєї героїчної кар'єри. У виданнях «Старшої Едди» ці тексти зазвичай відокремлюють, але, як зазначають окремі дослідники, рукопис не дає для цього достатніх підстав (зокрема, наведених назв рукопис не містить). Подібні ці три пісні також за технікою: в усіх трьох «епічні» (на вісім рядків) строфи чергуються з «гномічними» (на шість рядків). Останні не розвивають дії, а лише містять різного роду повчання.
Сюжет «Промов Реґіна» розпадається на дві частини. Перша — суто міфологічна: тут діють боги, карлики-дверґи, чаклуни, дракони тощо. За великого бажання в образах Отра й Андварі можна відшукати відгомін тотемізму, але, на наш погляд, то було б перебільшенням. Друга частина присвячена помсті Сіґурда за родичів: тут йому приписано вчинок його родича Хельґі, тож цей фрагмент, імовірно, має пізніше походження.
Промови Фафніра
Ця пісня сюжетно прямо продовжує попередню і є другою частиною наративу про те, як Сіґурд замолоду зажив героїчної слави (див. коментар до «Промов Реґіна»). Порівнюючи ці дві пісні, англійський перекладач «Едди» Генрі Беллоуз зазначає: «...компіляцію було виконано грамотніше, ніж у випадку з „Промовами Реґіна“ (...) „Reginsmál“ є не більш ніж неоковирною мозаїкою, тоді як у „Fáfnismál“ можна розрізнити основу пісні та інтерполяції. Тут, як і у „Reginsmál“, існує дуже мало вказівок на німецьке [південно-германське — прим, пер.] походження історії Сіґурда. Одержання Сіґурдом скарбу саме по собі є, поза сумнівом, частиною давнішої південної легенди, але манера, в якій це зроблено, типово північна. Крім того, останні строфи, що розповідають про сплячу Брюнхільд, мають прямий стосунок до північної Валькірії, діви-ратниці, яку покарав Одін, і жодним чином не стосуються південної Брюнхільд, дочки Будлі. „Fáfnismál“, одначе, різниться від „Reginsmál“ тим, що не містить явних слідів традиції Хельгі, хоча частина пташиної пісні (строфи 40-44 у формі Fornyrthislag, на відміну від корпусу поеми) звучить підозріло схоже на пасаж птаха на початку „Пісні про Хельгі, сина Хьорварда“».