Третя пісня про Ґудрун
На відміну від попередніх та наступних, ця пісня за жанром ближча до народних середньовічних балад, ніж до елегій, і вважається досить пізньою. Мотив помсти покинутої коханки широко відомий у німецькому і почасти у скандинавському фольклорі, тому можливий вплив фольклорної традиції на героїчну поезію. Також певний інтерес становить змальований тут процес судочинства, уявлення про юрисдикцію. Практика так званого «Божого суду», ордалії, була поширена і за християнських часів, але сягає поганської доби. Щоб довести свою непричетність до злочину та правоту, підозрюваний мав пройти випробування — дістати з кип'ятку камінь або перстень, як тут, або пронести голіруч розпечене залізо, або пройти палаючими вуглинами чи між багаттями абощо, після чого його рани оглядали і робили висновки щодо міри його провини. Був і інший спосіб — судовий двобій (ісл. hólm-ganga, «похід на острів», де і мав відбуватися поєдинок, але не конче там). Вважалося, що вищі сили дарують перемогу невинному (чи його захисникові), а його рани будуть добре загоюватись.
Пісня про Оддрун
Серед героїчних елегій «Пісня про Оддрун» стоїть окремо. Вона опосередковано пов'язана з вьольсунґо-нібелунгівською темою, але розвиває окремий сюжет. Ані Борґню, ані Вільмунд більше ніде не зринають, а сама Оддрун згадується епізодично у строфі 58 «Короткої пісні про Сігурда» та у зачині «Другої пісні про Ґудрун» («Загибель Ніфлуніів»), Це одна з причин, чому цю пісню відносять до пізнішого шару «Старшої Едди». Звертає на себе увагу зміщення акцентів: тут Атлі знищив Ґ'юкунґів не через бажання заволодіти їхнім золотом, а через потаємне кохання Ґуннара й Оддрун, яке його розгнівало. Цікаво, що, з одного боку Оддрун досить самостійна, якщо прагне врятувати Ґуннара попри волю свого брата, проте, будучи незаміжньою жінкою, у питаннях шлюбу залежить від владних родичів: батько заповідав їй вийти за одного з синів Ґ'юкі (радше за все — за Ґуннара), але коли він помер, Атлі скасував цю волю, і це не засуджується, а виглядає як цілковита норма.
У строфі 29 зринає альтернативна версія, чому Ґуннар заграв на арфі. Існує два трактування того вчинку: а) він хотів приспати змій; б) щоб виказати зневагу до смерти (пор. сцену загибелі Раґнара Шкіряні Штани у ямі зі зміями, де він співає пісень і декламує вірші). Тут же йдеться про те, що Ґуннар таким чином намагається покликати Оддрун на допомогу. Дивно, чому саме Оддрун, і ще дивніше, чим вона могла йому зарадити, але виглядає цілком органічно для концепції саме цієї пісні.
Строфа 32 містить цікаву подробицю, що більше ніде не згадується: матір Атлі обернулася на змію. Також це каже про те, що, радше за все, Оддрун і Атлі мали спільного батька, проте різних матерів. Але можлива і банальна помилка: припускають, що спочатку йшлося не про «матір Атлі», а про «матір змій». Одначе лишається питання, яке саме слово на позначення змії переплутали з «Атлі».
Гренландська пісня про Атлі
Чи не центральна тема вьольсунґо-нібелунґівського корпусу наративів — кривава драма при дворі гунського володаря Атлі/Етеля. Проте її інтерпретації у різних традиціях досить сильно різняться залежно від обставин формування сюжету. Так, «Пісня про Нібелунґів» подає картину помсти Крімгільди своїм братам на чолі з Ґунтером і, особливо, Гаґену фон Троньє, котрий у німецькій традиції є не братом Ґунтера (як Хьоґні є братом Ґуннара), а його радником. Це зумовлено, звичайно ж, специфічною феодальною культурою середньовіччя, за якою чоловік є важливішим за родичів. Протилежна ситуація в ісландській традиції: Ґудрун мститься чоловікові (Атлі) за смерть братів. Це є відгомін родоплемінної моралі, згідно з якою навіть після шлюбу і переходу жінки до родової спільноти чоловіка її кревні родичі залишаються важливішими. Тобто ісландська версія сказання є більш архаїчною. На давнє походження як цього сюжету, так і самої «Пісні про Атлі», вказує і метрика твору (не всі строфи витримано в єдиному метрі), і неузгодження багатьох рядків із загальним ритмічним малюнком (іноді це ледь не проза), і специфічні тропи та терміни, які часто не дуже надаються до певної інтерпретації (утім, це почасти стосується і попередньої пісні). Майже немає елементів елегії. Перед нами — сюжетний епізод, позбавлений рефлексій, але не емоційної складової. Інша річ, що головна емоція тут — не сум чи скорбота, а кривавий пафос фаталізму, урочиста зустріч зі смертю і торжество помсти.
І це, до речі, також вказує на архаїчність пісні.
Історична основа цього сюжету загальновідома. 437 року гуни знищили королівство бурґундів на Райні; тоді загинув бургундський король Ґундіхар (Ґуннар). А 453 року верховний правитель гунів Аттіла (Атлі) помер на шлюбному ложі за нез'ясованих обставин. За однією з версій, його вбила молода дружина Ільдіко (від германського імени «Хільда», звідки також «Крімгільда» і «Ґрімхільд», матір Ґудрун), аби помститися за батька і братів, убитих гунами. Прикметно, що на континенті цей сюжет не набув розвитку ніде, крім німецьких (особливо верхньонімецьких) теренів, а ті самі бурґунди, готи, франки та їхні нащадки його забули. Ще цікавіше, що саме на Півночі ця історія набула величезної популярности та значущости, а імена персонажів (Атлі, Сіґурд, Ґуннар, Хьоґні тощо) — одні з найуживаніших, принаймні в Ісландії. Але про вплив вьольсунґо-нібелунґівської міфологеми на нордичну літературу і культуру загалом треба говорити окремо.
Лишається питання, чому цю та наступну пісню названо «гренландськими». Тут не існує консенсусу. Можливо, ці пісні було вперше записано чи принаймні зведено в єдиний наратив саме у Гренландії, але жодного доказу цього не існує, втім, так само, як і доказів протилежного. На суто мовному (лексичному) рівні цей текст досить архаїчний і не дуже відрізняється від решти еддичних пісень, тобто нема змоги казати про значний вплив гренландської мови, яка, втім, і сформувалася пізніше, і не надто відрізнялася від давньоісландської.
У строфі 21 Ґуннар просить принести йому серце Хьоґні. Питання: навіщо? Далі в пісні подається відповідь: мовляв, щоб упевнитися, що більше ніхто не знає, де заховано скарби. Але це скидається на пізнішу раціоналізацію. Дослідники, посилаючись на те, що подібних пояснень немає у «Гренландських промовах Атлі», зазначають, що тут ідеться про рудимент якогось давнього міфу, одним з елементів якого було жертвопринесення. Однак уже на момент створення пісні міф було втрачено, відтак виникла необхідність хоч якось витлумачити таку небуденну жорстокість щодо свого родича (до речі, тим самим може пояснюватись і дія Ґудрун щодо своїх синів від Атлі, строфи 36-38).
Гренландські промови Атлі
Ця пісня є найдовшою з корпусу пісень про героїв. Її сюжет повторює сюжет пісні «Гренландської пісні про Атлі», проте містить нові подробиці, діалоги, сцени, персонажів тощо. Також від попередньої пісні, на якій, імовірно, «Гренландські промови Атлі» і базуються, вони відрізняються неквапливим плином подій, елементами елегії, повторами, поясненнями, роздумами. Героїчне тут почасти поступається ліричному. Важко твердити напевне, чи це відбиток південної (можливо, англосаксонської) поетичної традиції, а чи розвиток власне північної словесности. Цікаво, що увага виразно акцентується на постатях Ґудрун і Хьоґні, так само, як у «Пісні про Нібелунґів» — на постатях їхніх відповідників, Крімгільди й Гаґена, з тою різницею, що в «Едді» підкреслюється їхня взаємна симпатія, тоді як у німецькому наративі вони є запеклими ворогами.
Не можна не відзначити, як дивовижно органічно континентальний сюжет часів Великого переселення народів адаптувався у північній культурі й мав очевидний успіх у, скажімо, слухачів з Гренландії, що не мали жодного матеріального стосунку до базового наративу.
Цей наратив датують другою половиною XI сторіччя, ближче до його кінця. «Гренландською» її названо через те, що є аргументи на користь її гренландського походження (згадка про білого ведмедя, наприклад).