Підбурювання Ґудрун
Початок цієї пісні сюжетно достоту збігається з початком «Промов Хамдіра». Припускають, що «Підбурювання Ґудрун» походить від «Промов Хамдіра», будучи порівняно пізнім твором. Але на сюжетному рівні вся схожість і уривається. Зміст пісні — стислий переказ долі Ґудрун, а сенс — оплакування цієї долі. Можна сказати, що за жанром «Підбурювання Ґудрун» — типовий плач, голосіння. Особливу цінність мають, на наш погляд, строфи 18-19, де Ґудрун звертається до мертвого Сіґурда як до живого, нагадує йому обіцянку повернутися до неї з того світу і свою обіцянку — піти з життя слідом за ним. Скидається на те, що це — цілком унікальна ситуація у нордичній традиції (втім, почасти це є римою до самогубства Брюнхільд по смерті Сіґурда).
Промови Хамдіра
В основі цієї пісні — сюжет з історії остготів. Готський історик Йордан у «Походженні та діяннях готів» (VI ст.) повідомляє, що брати з племені росомонів, Сарус і Амміус, напали на Германаріха (Йормунрекк ісландської традиції, Еорманрік англосаксонської) й поранили його мечем за те, що він велів розірвати кіньми їхню сестру Сунільду (ісл. Сванхільд), яка була його дружиною і йому зрадила. Цей сюжет також відомий з пізніших скандинавських і німецьких джерел. До вьольсунго-нібелунгівської традиції цей наратив долучили вже у Скандинавії. «Промови Хамдіра» вважають одним із найдавніших еддичних творів.
Епізод із убивством двома братами третього має очевидну паралель в українському фольклорі. Йдеться, звичайно ж, про думу «Втеча трьох братів з Азова», також відому як «Піхотинець». Різниця полягає у способі вбивства родича та мотивації. Козаки залишили свого брата у степу тому, що йому не дісталося коня і вони не хотіли обтяжувати себе, щоб відірватися від погоні, а сенс убивства Ерпа не надто надається до чіткого тлумачення. Можна припустити, що це також відгомін певної ритуальної практики, в основі якої лежав якийсь міф, що не зберігся. В обох випадках, стикнувшись у фіналі з переважаючою силою супротивників, брати жалкують, що вбили свого меншого, бо якраз його їм і бракувало для перемоги. Спокусливо було би припустити, що і «Промови Хамдіра», і «Піхотинець» походять зі старого готського сказання про Саруса і Амміуса та про їхню сестру Сунільду (особливо якщо згадати, що володіння Германаріха/Йормунрекка були розташовані у Північному Причорномор'ї), але окрім позірної структурної схожости, ми не маємо жодних ґрунтовних аргументів на користь цієї спекуляції.
Строфу 22 слід тлумачити так, що Ґудрун каже Ерпові вирушати за братами і допомогти їм, бо судячи зі строфи 24, один брат відрубав Йормунреккові руки, другий ноги, а третій мав відсікти голову, не дозволивши йому говорити («Зле зробив, брате, / що лантух відкрив цей, / бо часто із нього / поради злі лізуть», себто не стяв голову). Йормунрекк наказує воїнам жбурляти у братів камінням, тому що залізна зброя їх не бере. Тут зринає прикметна деталь. Не зовсім ясно, чи йдеться про надміцні обладунки братів, а чи про якусь їхню магічну властивість. В індоєвропейській (і зокрема у германській) традиції відома міфологема «залізних воїнів», які у стані афекту, бойового шалу чи й просто внаслідок якихось життєвих обставин стають невразливими до металічної зброї (Зіґфрід, Кухулін, Карна, Батрадз, Ахілл, берсерки тощо), але у низці випадків їх можна знешкодити каменем, деревиною, рогом або поцілити у певне вразливе місце. Можна припустити, що у випадку Хамдіра й Сьорлі також ідеться про актуалізацію цієї міфологеми.
