Выбрать главу

– Ти таке накидаєш своїй панні, яке ніколи не буває жодній дівчині до шмиги.[10]

– Я не раз чула від самого батюшки, що все, що правда, то не гріх. А втім, якби це друга жінка, а не ви, я не розказувала б цього ніколи.

– А чим же це я у тебе заробила такої ласки?

– Та чим? Тим, що панна Варка убігли до мене серед ночі і стали розпитуватися, а який у вас небіж, чи гарний, чи високий, чи чорнявий, і чи дуже швидко бігає, і чи може подужати діда Гарбуза. Та як зареготять, та як ухоплять мене в обійми та й давай мене цілувати як навіжені. А я й питаюся: що це таке з вами? Чи не понюхали часом смаленого хвоста в кнура? А вони кажуть: «Гірше. Я хочу добре навчитися цілуватися, щоб молодий мій не вигнав від себе на другий день по шлюбі».

– І чого б то вони так розпитувалися? Хіба вони не бачили ніколи Гордія, чи що?

– Та панночки ж не було у нас підряд хто його знає й скільки років. Вони ж училися в Полтаві. А літом жили в Сердегівці[11]. І, Боже, як мені їх шкода було вчора, бо після реготів та дурощів вони почали так гірко плакати, неначе на похороні рідної матері. Та все питалися крізь хлипи та плачі: «Скажи мені, моя голубко, що таке щастя? Може, воно це є удача, а нещастя – то помилка?» І що я могла їм говорити, коли мені здається, що якби я у такому ходила та таке пила та їла, як вони, то була б щаслива. І через те я тільки дихала та мовчала і нарешті доміркувалася сказати: «Підіть до баби Гамарнички, нехай поворожить». І панночка далі й не витримали коло мене бути. Схопилися і, обтрусюючися, крикнули: «Господи, яка ж ти страшна дурепа! Просто хоч і не кажи нічого». І після цього знов нагнулися до мене й зашептали боляче-боляче: «А все-таки я одружуся з Харлампієм Пронем. І скажу, аби він покликав у старші бояри Гордія Лундика. А щодо ворожки, то я вже була в неї. А до тебе в ліжко ніколи, ніколи не приходитиму».

– І я оце і зараз, мнучи сало, сама собі гадаю: чого вони так дивовижно промовили останні слова, неначе хтось їм може стояти на заваді до шлюбу, чи що?

А далі Дунька, таке було наймення наймиччине, спиталася:

– А навіщо вам здалася панночка?

– Та мені тільки треба, щоб хтось батюшці сказав, що Гордій прийде дякувати за сердечну опіку аж через тиждень, бо я хочу його трохи відживити, аби не мав вигляду якогось ченця чи скрипиці. Та й обіпрати треба. І щоб батюшка на нього не гнівалися за те, що я буду всьому призводниця.

– Це таке, що я скажу і батюшці… і… і… Та панночці цього можна й не знати. Ви не турбуйтеся, я все скажу, – запевнила наймичка тітку Горпину, яка встала кажучи:

– Треба йти додому… Незабаром і «Достойно»[12] задзвонять, а до церкви вже трохи пізно. Оставайся здорова… Не забудь же.

І вийшла.

Але Дунька випровадила її аж до тину, де тітка уважно оглянула знов те місце хвіртки, що скрипіло, але, не сказавши ні слова своїй супутниці, вийшла на битий шлях. А Дунька, вхопивши під тином молоденького чубатенького півника, побігла в хату, приказуючи: «Півнику, півнику, бороданьчику…»

Коло церкви Корецька побачила в сонячному світлі з десяток возів, коло яких були прив'язані воли, корови. Деякими господарі поприїздили показати помпезність заможню, а дехто привіз хворих до причастя. Поміж возами продавали бублики, цукерки і всякі інші ласощі. Між ними були і скороспілі ягоди з вишень. Дівчата, хлопці і малі діти стояли натовпами серед перекупок. Та тітка Горпина їх поминула. Поминула й ту стежку, що вела через яр, і пішла додому поза цариною. Стежка була попід самим ровом, зарослим травою, будяками, полинем, нехворощем і козельцями. З правого боку уже були прорвані буряки графа Бобринського, обкопані канавками для жуків. На межах де-не-де стояли великі поливальниці, балії і корита з малясою[13] для метеликів, уже не потрібні. А туди за ними, геть-геть аж під ліс, видно було, як красувалися жита і стояли густі зелені пшениці, над якими звисали кібці[14] й звеніли жайворінки. А їм знизу здавленою луною відповідали перепелиці хававканням. Дикі качки та лиски з польових озер криком. І лисиці, скликаючи лисенят гавкітливим лящанням. А бджоли, оси і джмелі тягли через поля свою окрему, гостру і тужливу прекрасну мелодію, і теплішу, і яснішу навіть за сонячне гаряче проміння. І здавалося, що то над українськими полями гудуть луни від тих дзвонів, що в давніх-давнах прогомоніли з усіх земних церков на радощі людям у великі свята і тепер чекають до своєї невимовно чарівної, надстепової, гомінливої спілки і найостаннішого звуку ще й з тернівської дзвіниці.

вернуться

10

«Ти таке накидаєш своїй панні, яке ніколи не буває жадній дівчині до шмиги…» – не до вподоби, не підходить (фраз.).

вернуться

11

Сердегівка – село у Шполянському районі Черкаської області.

вернуться

12

«Достойно», або «Достойно є» – молитва до Пресвятої Богородиці, первісно присвячена однойменній чудотворній іконі Божої Матері, що зберігається наразі у храмі на горі Афон у Греції.

вернуться

13

Меляса, або меляс, патока кормова – густа брунатна рідина, що залишається після переробки цукрових буряків як відходи виробництва цукру.

вернуться

14

Кібець – хижий корисний птах родини соколових, з сірим або рудим пір'ям.