Подібне занадто складно для Скрутонівського лаконізму, що краще засумніватися, «ніби наші бажання зобов'язані мати обличчя, від чого плутаємо статевий потяг з явищами, котрі потребують участі особистостей: любов'ю, вірністю, прихильністю», — думка не лише чоловіча, а й сексотерапевта Олівії Фейн:
— Секс — це не про душевність. Ми хочемо, а не кохаємо, бо інакше ми б наче кролики після 40 років шлюбу, мали б шалене серцебиття під час піднесення кави в ліжко до коханої людини.
Тобто, саме любов, а не статевий потяг, підлягає особливому осмисленню. Плутати їх не варто за багатьма причинами. Скрутон вважає не любити жаданих егоїстичним і нелюдським — Юм у свою чергу нелюбовний потяг оголосив сумісним з доброзичливістю. З ін. боку, буває любов егоїстичною, експлуататорською:
«Хіть не обов'язково жертвування, чого не скажеш про любов, не обов'язково егоїстична, принизлива, образлива, — як потреба, сама по собі нейтральна, може бути задоволеною егоїстичним чи ні способом. Справжня любов егоїстична, полягає в необхідності контролювати коханих — експлуатації більше, ніж у використанні чужого тіла на хвилинку.»
Скрутон визнає, що коханим егоїстично не дають працевлаштуватися, реалізовуватися, дружити, взагалі, бути щасливими без суб'єкта кохання, проте не робить з того висновків.
Не обговорюється, що любов, у якій еротична складова може з часом зникнути, необхідна для розвитку, для підготовки до шлюбу. Спостереження показують, що безтурботний секс не впливає на здатність любити, про це згодом.
Оцінювати ж ентелегіальність чогось — у часи Аристотеля володіти рабами, не надавати голосу жінкам і т.ін. не вважалося проти саморозвитку, так само як полювання в англійському шляхетстві.
Не те, щоб я засуджував рабство, сексизм або вбивство тварин, — але виправовувати чи засуджувати на підставі, щО вважається (не)нормальним, ввжаю себе не зобов'язаним.
Інша думка в Скрутона, котрий статеві питання оцінює через наявність/відсутність «збочености» чи «непристойности», чи в його сексуальнотелеологічних послідовниках, які незгодних засуджують, залякують підлітків пеклом за мастурбацію чи думки про свою стать, а в інтелектуальній сфері не сприймають «збочені різновиди за версією раціоналізму та епохи Просвітництва боротьби проти таємниці».
Збоченість
Ніж визнавати важливість аморального чи етично нейтрального (на кшталт краси чи здоров'я), сумніватися в хворобливості, напр., гомосексуальності до того, як буде доведено, що «викликана впливами, котрі блокують чи підміняють природжену тенденцію гетеросексуального розвитку», — можна статеві контакти дітей з дорослими заперечувати на підставі, що дитина є неособистістю, мовляв, «не здатна до взаємності, роблячи педофілячий потяг до неї збоченням еротизму.»
По-перше, що розуміти під особистістю? Хіба малолітні не люди? Яким словом називати — цілковите свавілля: в Стародавньому Римі рабів вважали не людьми, а знаряддями, тому рабство не є поневоленням, а дехто, навпаки, визнає правА навіть у тварин, вимагає їхнього звільнення.
Якщо діти не суб'єктні, чого кримінальна відповідальність в Англіі та Вельсі настає з десяти років? До того, як визнавати дітей особистостями під час покарання та недолюдами під час статевих контактів, необхідні експериментальні досліди.
По-друге, якими дослідами довели, ніби діти не здатні кохати? За тваринницькою аналогією, хіба собаки не здатні любити своїх господарів більше, ніж є любими самі, навіть якщо не розуміють людських інтенціональностей? Чи взаємної уважності до потреб одне одного не достатньо для любові? Чи собаки не труться об ноги своїх хазяїв?
Чим діти неповноцінніші за собак? Невже батьки вірять, що не можуть бути любими та коханими — не те щоб інцест не мав проблем, притаманних усе-ж-таки не сексу самому по собі?
Особистостями вважати «самоосвідомлених, стабільних, відповідальних, авторитетних і щирих» не потребує вишукувать ентелегії та інтенції: саме здатність раба відповідати перед власником за свої дії робить його особистістю — в той час як за статеві контакти з дітьми відповідальними роблять дорослих.
Визнавать еротичним лише «розуміння чужих інтенцій» не вписується у сьогочасне визнання сексу між дітьми нормальним, і доводиться еротичність у дітей вважати не тим самим, чим є еротичність у дорослих:
— Можливо, сексігри між дітьми припустимі тільки настільки, наскільки не зачіпають невинності їхніх учасників.