– Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваші леви лижуть мені ноги.
І ваші слуги насміялись з вас.
«Успех» дьявола проявляется в другом. В том, что люди с каждым поколением становятся все мельче и мельче. Истощается дух благородства, великодушия, величие образа Божия в человеке, а приходит дух мелкого себялюбия и пресмыкательства перед «золотым тельцом». Самое ценное, что есть во Вселенной – душа человеческая, и та становится все меньше и дешевле.
Сидить диявол десь на Гіндукуші.
Вивчає звідти всяку Божу твар.
Питає: – Гей! Почім сьогодні душі?
Чому такий неякісний товар?
Наверно, любой человек, у которого еще жива совесть, испытывал в своей душе желание закрыться от зла этого мира, остановить безумное вращение всепланетарного зла, чтобы сойти на ближайшей остановке в вечнозеленую красоту добра, в мир, где нет боли и зла.
Обридли відьомські шабаші фікцій
І ця конфіскація душ під гармонь.
І хочеться часов в двадцятому віці
Забитись в печеру і няньчить вогонь
Сіре місто, бетонна маро,
до кісток перепахле гудроном.
Я маленька принцеса Метро,
коронована мертвим неоном.
Як втомився мій час від погонь!
Хоч на мить я себе відокремлю.
Може, я забіжу у вагон.
Може, я провалюся крізь землю.
Вже цей світ божевільний – не мій,
а моє вже тут тільки терпіння.
Я маленька принцеса Метро
у печерах ХХ-го віку.
Погоня за славой, почестями, ненасытное желание власти и денег, приводят к колоссальной деградации души. Слава человека в другом – в Божией Благодати, облачившись в которую, его душа станет световидной и будет отражать в себе сияние небесной славы Бога.
О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами
хоч кілька людям необхідних слів.
Взискуй прожить несуєтно і дзвінко.
Взискуй терпіння витримати все.
А справжня слава – це прекрасна жінка,
що на могилу квіти принесе.
А пока мы, еще нищие, голые и голодные, не имеющее в себе Духа Божия, научимся хотя бы быть людьми если не с большой, то хотя бы и не из совсем уже маленькой буквы. Что можно еще сказать людям после заповеди, данной Богом, «любите друг друга», к чему воззвать после Его слов «покайтесь, ибо приблизилось Царство Божие»?
Может быть, еще кто-то способен услышать голос пророка, вопиющего в пустыни человеческой черствости и безразличия:
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
Как же важно для нашей души не ослепнуть и научиться видеть первозданную красоту святости и чистоты в этом грешном мире.
Коліна преклонивши як Почаїв,
Стоїть душа перед усім святим…
Світає, Господи, світає…
Земля у росах, як в парчі.
Маріє, Діво Пресвятая,
це ти так плакала вночі?
Остання в світі казка сидить під образами…
Чому ліси чекають мене знову,
на щит піднявши сонце і зорю.
Я їх люблю. Я знаю їхню мову
Я з ними теж мовчанням говорю
Давно замечено святыми отцами всех времен и народов, что чем больше в жизни у человека боли, тем ценнее та любовь, которая рождается от этой боли, чем глубже духовный опыт, тем чище сердце, омытое слезами.