Вони відповідали по черзі. Сестра Клара сказала, що діставала на складі ковдри для третьої палати, сестра Кристина готувала укол для хворої після операції і була в перев’язочній. Доктор Ковальський був у лазні. Тільки Вацлав Стоковський зізнався, що тієї миті, як пролунав постріл, він був у коридорі, біля ліжка хворого, якого привезли з села. Жоден з них не мав свідків. Вацлав доводив, що хворий прокинувся і, певне, пам’ятає, що бачив його біля себе саме тоді, як пролунав постріл. Це було кепське алібі.
Клоссові Вацлав здавався підозрілим з першої ж хвилини; так само, як і інші, він міг стояти на порозі операційної й вистрелити, але тільки він один був у коридорі і коли не вбив, то бачив людину, що вибігала з залу одразу ж після пострілу. Цей фельдшер, здавалося, не вмів мовчати.
— Я викликатиму вас по одному до кімнати чергового, — сказав Клосс, — а зараз робіть своє діло. Доктор Ковальський лишиться тут.
Вони мовчали. Ковальський закурив, потім підійшов до умивальника, заходився мити руки.
— У мене склалось враження, — мовив Клосс, — що вас ця смерть не здивувала.
— Вбивство стало досить буденним явищем. Коли ви повідомите жандармерію? — запитав Ковальський.
— Коли вона вийде з лікарні?
Лікар знизав плечима.
— Не знаю, мабуть, ще кілька днів.
Клосс пильно дивився на нього, йому ніяк не вдавалося розкусити цього чоловіка. Часом довіряв йому, а часом він здавався надто підозрілим.
— Ви, певно, зацікавлені в тому, щоб знайти вбивцю Вельмажа?
Лікар відповів не одразу.
— Треба забрати звідси тіло, — пробурмотів він. — А що стосується вбивці… Я не думав над цим, пане обер-лейтенант…
І він дозволив Клоссові перевідати Еву. Чи агент Роде, коли, звісно, це не Ковальський (він знає все!), помітив зацікавлення Клосса цією дівчиною? Ще він думає про присутність німецького офіцера і його поведінку? Застрелив Вельмажа, бо боявся викриття! А може, застрелив тому, що саме Клоссова присутність гарантувала йому безпеку? Коли б хотів, міг би, звичайно, втекти… Розпорядження Ковальського не виходити з лікарні було дуже незначною перешкодою. Клосс сам переконався в цьому, відвідавши прохідну. Старий чоловік, який сидів у тісному приміщенні при світлі гасової лампи, заявив одразу: він, зрозуміло, нікого не випустить, бо так наказав пан доктор, але мур, що оточує лікарню, не такий вже й високий, щоб його не можна було перескочити. При цьому дивився на Клосса з такою погордою і зненавистю, ніби той був справжнім німецьким офіцером…
То що він міг зробити? Пригрозити, що стрілятиме, коли хтось спробує втекти? Нісенітниця. Ситуація була надзвичайно складна, а з розмови з Евою він довідався, що існує ще одна, зовсім не передбачена перешкода, Дівчина лежала в ізоляторі, спершись спиною на високо покладену подушку. Рука її була на пов’язці. Коли Клосс зачинив за собою двері і схилився над нею, вона одразу спитала:
— Ти бачив того в коридорі?
— Він лежить у кінці, — відповів Клосс, — я не звернув на нього уваги та й не підходив до нього.
— То — він!
— Хто? — запитав Клосс.
— Він, — повторила Ева. — Той німець з автомобіля. Інженер Крук.
Коли їх притисли до землі, кваплячись, розповідала Ева, вони з Круком мали відступити до лісової сторожки. Але не встигли. З лісу вискочило двоє есесівців. Один з них жбурнув гранату. Граната вибухнула так близько, що дівчині здалося, ніби Крук вже мертвий. Потім Лис чергою з автомата поклав есесівців, а вона дісталася до лісу. Та виявилося, що Крук вижив. Його знайшов той селянин і привіз сюди.
— Що сталося з документами Крука? — запитав Клосс.
— Не знаю, — відповіла Ева. — Цей німець упізнав мене.
Клосс відчув, що дуже втомився. Якусь мить йому здавалося, що з цієї ситуації вже нема виходу. Все, геть усе в змові проти нього…
Фон Крук знову прийшов до тями. Побачив над собою лікаря — знав напевно, що це лікар, молодий чоловік, якого він уже пам’ятав, власне, здавалося йому, що пам’ятає. Говорив через силу, кожен рух спричиняв йому біль. Спробував підвестись і одразу ж безвладно упав на подушку.
— Мене звуть Йоганн Крук, — прошепотів він. — Повідомте німецькі власті…
Ковальський слухав уважно. Перевірив пульс хворого, потім поклав йому на лоб долоню.
— Повідомте німецькі власті, — повторив Крук. — Ви розумієте, що я кажу?
— Розумію, — відповів Ковальський. — Завтра повідомлю. — Він знав німецьку, але рідко користувався нею.