— Він ходить уздовж стіни, — невпевнено відповів Казик.
— Через скільки хвилин? — повторив своє запитання Едвард.
Казик признався, що достеменно не знає. І, певна річ, Едвард заявив, що дані розвідки неповні. У них всього чотири дні на підготовку операції, а вони все ще так мало знають. Казик осяйно всміхнувся.
— Я саме хотів тобі доповісти, — промовив він, — що мені пощастило. Я завербував німця, котрий працює в Райла.
— Що? Протягом двох днів? — вигукнув Едвард. — Ану, розповідай детально. Даю тобі п’ятнадцять хвилин.
Казик глянув на годинник. Було пів на першу.
О пів на першу Клосс сидів у кав’ярні на Польній. До зустрічі з Едвардом залишалося ще півгодини; він трохи раніше вийшов з резиденції абверу, прогулявся містом, а потім зайшов сюди випити кави, оскільки вікна кав’ярні виходили на Валову, і Клосс міг спостерігати за вулицею. Він був схвильований. Власне, нічого не сталося, ніщо не свідчило про загрозу, але інтуїція підказувала Клоссу, що небезпека наближається. Вчора він зустрівся з Бруннером, цього разу не на службі, а ввечері, в казино. Бруннер був збуджений, пив багато, більше, ніж завжди. Він похвалився, що натрапив на слід. Але розповідати детально ні про що не схотів.
— Ви теж трохи копирсаєтесь у цій справі, — сказав він, — але для нас вона невдовзі стане вже історією.
— Ви вже взяли цих людей? — запитав Клосс.
— Твоє здоров’я, Гансе, — розсміявся Бруннер. — Ми їх візьмемо. Глаубель — чудовий хлопець.
— Що спільного з цим має Глаубель? — здивувався Клосс.
— А тобі кортить знати, Гансе? — Бруннер знову наповнив чарки. — Це мій особистий успіх, любий мій, і я не маю охоти ні з ким ним ділитися.
— Чудово, — промовив Клосс. — А коли я щось знатиму?
— То неодмінно скажеш мені, — вибухнув сміхом Бруннер. — В обмін, звичайно.
Що ж знає Бруннер? Може, він просто обманює? Адже Едвардова ланка чиста. Люди багато разів перевірені, ніхто не заарештований, та й досі не сталося нічого такого, що могло б викликати тривогу. А все-таки? Може, Данка була необережна? Центр знову вимагає інформації про Пулковського. На виконання завдання дано чотири дні. А як його виконати?
Офіціантка принесла каву. Клосс покуштував — вона була холодна і нічого спільного з справжньою кавою не мала. Поставив чашку і в цю мить у дверях кав’ярні побачив пана Ріолетто.
“Невже я чогось не догледів? — подумав Клосс. — Невже цей італієць стежить за мною?”
Ріолетто йшов до його столика.
— Добридень, пане обер-лейтенант, — привітався він. — Якщо ви нікого не чекаєте…
— Не чекаю, — сухо відповів Клосс. — Будь ласка, сідайте.
Ріолетто кинув на столик пачку цигарок і жестом покликав кельнерку. Через хвилину вона поставила перед ним чашку шоколаду.
— Я завжди п’ю шоколад, — пояснив він. — його в цій країні легше дістати, ніж у Берліні.
Клосс мовчав.
— А знаєте, пане обер-лейтенант, — вів далі Ріолетто, — я радий випадкові, який звів нас тут.
— Я дуже люблю випадкові зустрічі, — сказав Клосс, з притиском вимовивши слово “випадкові”.
Ріолетто розсміявся.
— Ви дуже недовірливі. Ви працюєте в абвері, правда?
— А чому ви про це питаєте?
— Я не питаю, а стверджую. Адже ви не вірите в мої надприродні можливості.
— Ні.
— А Бруннер іншої думки про це.
— Мій приятель Отто і я часто розходимося в поглядах, — пояснив Клосс. — Так буває. Я люблю конкретні факти.
— Ви ведете, — трохи невпевнено говорив Ріолетто, — одну й ту саму справу.
— Що ви маєте на увазі?
— Диверсію на заводі Райла. Я вже сказав Бруннерові, що ладний йому допомогти.
Клосс дивився на нього з напруженою увагою. Чого насправді хоче цей італієць? Чи не працює він на Бруннера? Можливо, Бруннер наказав йому стежити за Клоссом?
— Ви й мені хочете запропонувати свої послуги? — запитав він.
— Можливо, — відповів італієць.
— Навіщо ж, пане Ріолетто? Якщо ви працюєте на нас…
— Цього я б не сказав, — Ріолетто спокійно пив шоколад. — Я люблю інший стиль розмови, пане обер-лейтенант, а якщо часом і допомагаю… то це зовсім не означає… — І він одразу змінив тему: — Як почувається красуня дружина коменданта?
Клосс глянув на годинник. Наближалася за чверть перша.
У квартирі на вулиці Валовій, п’ятнадцять Едвард теж подивився на годинник.
— Тобі вже час, — сказав він Казикові. — Ти допустився помилки і дуже серйозної помилки. Тепер ти викритий і не мав права приходити сюди.
— А що ж я повинен був робити?
— Зникнути й перечекати. Ти добре знав, що без мого дозволу не маєш права приймати ніяких рішень.
— Це порядний німець.
— Це треба ще перевірити. Іди й чекай наказів.
Цієї миті пролунав дзвоник. Едвард поволі підвівся з стільця, швидким поглядом окинув кімнату і вкинув у тайник Казиків ескіз.
— Зброя при тобі? — запитав Казик.
Едвард поклав руку до кишені й підійшов до дверей.
— Хто там? — вигукнув він.
— Слюсар-водопровідник, — почулося у відповідь. — Вода від вас протікає на другий поверх.
Едвард відчинив і одскочив від дверей. Але не встиг. До передпокою вдерлося троє чоловіків у цивільному, в руках вони тримали пістолети. Один із них, це був саме Глаубель, збив Едварда на підлогу, двоє інших схопили Казика, коли він уже наближався до вікна. Боротьба тривала недовго. Руків’ям пістолета гестапівець ударив хлопця по голові. Казик повалився на підлогу. До квартири зайшов Бруннер, також одягнений у цивільне.
— Приведіть його до тями, — сказав він, показуючи на Казика.
Через деякий час Едвард і Казик сиділи на стільцях, тримаючи руки на столі. Гестапівець з пістолетом у руці не спускав з них очей, а Бруннер і Глаубель обшукували квартиру. Вони викидали з шафи білизну, відкривали шухляди, обмацували стіни. На нічному столику коло ліжка стояв будильник. Едвард знав, що він поспішає на дві хвилини. Стрілки наближалися до першої, а Янек був завжди пунктуальний. Ще чотири хвилини. Едварда огорнув страх а потім до нього знову повернувся холодний спокій. Як попередити Янека? На підвіконні стояв горщик з квітами, штора була трохи відтулена. Ще три хвилини…
— Ми побудемо тут трохи разом з вами, — промовив Бруннер. — Я сподіваюсь, що ви самі назвете прізвища й адреси спільників, але нам хотілося 6 зустрітися з ниміі тут, це прекрасне місце для такої зустрічі.— Він уважно дивився на Едварда. — Хвилюєшся, правда? Чекаєш візиту? Це дуже добре.
— Нікого я не чекаю і нічого не розумію, — відповів Едвард. — Панове, тут сталася якась помилка.
Глаубель вибухнув сміхом і підійшов до вікна.
— Помилка! — вигукнув він. — Ану, запитай оцього хлопця, — показав він на Казика. — Ще вчора він розповідав мені такі цікаві речі. — Глаубель поклав руку на горщик і виглянув через вікно.
— Відійди од вікна, — наказав Бруннер, — і нічого не чіпай. Тут кожна дрібниця може мати значення.
Едвард з відчаєм дивився на циферблат будильника. Він чув його ритмічне поцокування. Цієї миті два гестапівці нишпорили на кухні, Бруннер стягав постіль з ліжка, а Глаубель обстукував одвірки. Едвард прийняв блискавичне рішення; од вікна його відокремлювало кілька кроків… Він повинен встигнути стрибнути, перш ніж Бруннер вистрілить… Встигнути б тільки… Він з усієї сили вперся ногами в підлогу, нахилився всім тілом уперед, а потім обіперся руками об бильце стільця…
У цей час Клосс підходив до кам’яниці номер п’ятнадцять. Італійця він залишив у кав’ярні. Клосс навіть трохи вагався: іти на зустріч чи ні, але все-таки вирішив ризикнути. Встановлений Центром термін чотирьох днів не давав йому спокою, він весь час обмірковував різні варіанти операції на заводі… Клосс хотів уже звернути в під’їзд, як раптом почув крик і брязкіт розбитого скла. З третього поверху впав горщик з квітами і розбився об плити хідника.
Навіть не глянувши вгору, Клосс наддав ходи. Він бачив перед собою порожній хідник, нічого більше, тільки порожній хідник. Легким, майже непомітним рухом він пересунув на живіт кобуру з пістолетом. Клосс уже знав, що сталося. Зараз він не думав про себе, він думав про них, про Едварда, котрий встиг скинути горщик на вулицю і, напевно, дуже дорого заплатить за це.