Клосс почув шурхіт чиїхось кроків, подивився у той бік і помітив старшого радника Гебардта. Товстун роздивлявся на різні боки, ніби шукав когось, ніби раптом загубив чийсь слід. Клосс збагнув, що надто багато часу минуло після того, як пройшла Ганна, щоб Гебардт стежив за нею. Отже, якщо не Ганна Бойзель була об’єктом нагляду пана старшого радника з міністерства Геббельса, то лише він — Ганс Клосс — міг бути ним. Та чи тільки об’єктом нагляду? Товста, заросла білою щетиною рука Гебардта напівзасунута в кишеню піджака. Кишеня віддувається, а форма, якої надає їй предмет, що лежить усередині, виключає припущення, буцімто там може бути загорнутий у серветку другий сніданок, котрий старший радник збирається з’їсти на лоні природи. Клосс відчув знайомий холодок поза спиною: сигнал небезпеки, а водночас і ознака того, що, врешті, починає щось відбуватися. Надходив час діяти. Зараз Клосс уже напевно знає, що сам прискорив його отими кількома двозначними фразами, сказаними в ресторані пансіонату. Аби ще тільки Клоссові знати, чого боїться Гебардт. Зустріч із Мацеєм запланована надвечір; якби Мацей зміг пояснити причини страху життєрадісного старшого радника…
Гебардт пішов стежкою. Клосс перечекав ще хвилину, поки той зник у видолинку, де був висохлий струмок, потім підвівся, обтрусив мундир, кинув цигарку й рушив схилом угору. На мить він наче забув, нащо він тут, думкою полинув у ті часи, коли як гарцер складав спортивні норми у Високих Татрах, і це сповнило його відчуттям легкості й снаги. Був вдоволений, що тіло його слухається, що він молодий, що він живе. Видряпавшись нагору, Клосс вибрав позицію, яку запримітив ще раніше, з неї зручно буде стежити за Ганною. Він, на жаль, не сімнадцятирічний гарцер, Сташек із Косцежини, котрий пишається вишитими на лівому рукаві куртки всіма можливими “нормами”, які виконав; він — агент під криптонімом “Я-23”, доросла людина, яка ось зараз може застрелити молоду, вродливу жінку, не відчуваючи при цьому жодних докорів сумління, а єдиною турботою після влучного пострілу буде думка про те, як звести нанівець її плани й замести сліди.
Невдовзі Клосс помітив її. Вона ступала повільно, видно, втомилася, хоч стежка уздовж потічка не була надто стрімкою. Мабуть, Панна Бойзель не складала гарцерські норми. Та й де б вона їх складала? В Аргентіні? І ще одне: завербована адміралом аргентінська німкеня, звідки вона знає польську?..
Вона зупинилася майже навпроти його схованки. Помітила чи ні? А може, тут повинна відбутися зустріч із містичним Конрадом? Це Клоссові не подобалося. Гебардт надто близько…
Ганна сіла на повалений бурею стовбур, зняла сандалі, висипала з них пісок. Потім вийняла з маленької сумки пудреницю, подивилася в люстерко, трохи підпудрила ніс. І тут цей такий беззмістовний і такий жіночий жест змусив його поглянути на Ганну іншими очима. Звісно, Клосс знав, що Ганна Бойзель молода, приваблива жінка, навіть провів з нею вечір, але й тоді ні на мить він не забув, хто ця дівчина: довірена оберста Лангнера, віддана фюрерові нацистка, а отже, смертельний ворог Клосса. Зрештою, він бачив, що вона також постійно, навіть у хвилини зближення, контролює себе, ніби відчуває в ньому свого ворога. І лише зараз, коли Ганна за кілька хвилин до виконання важливого завдання взялася чепуритись, Клосс відчув до неї симпатію. Вона враз стала звичайною жінкою, яка хоче подобатись чоловікам.