Коли, повернувшись від Томалі, Клосс зайшов у казино, там було порожньо. Симона стояла біля стойки й витирала чарки. Вона робила це вправно, швидко, ніби нічого, крім цих чарок, її не цікавило.
Клосс сів до столу, вона негайно підбігла, несучи порцію гуляшу.
— У мене для вас є дещо із Франції, — сказала вона. Налила чарку і відразу сховала пляшку під прилавок. Симона стала поруч з Клоссом.
— Ви сідайте.
— Ні, спасибі, — шепнула вона. Ніколи, працюючи в казино, Симона не сідала до столиків. — Пане капітане, — почала вона кострубатою німецькою мовою, раптом перейшла на французьку і заторохтіла своїм паризьким діалектом, ковтаючи закінчення й цілі слова. — Пане капітане, скажіть, бога ради, що вони хочуть з Рольфом зробити?
Клосс мовчав. Він розумів, що повинен їй це сказати, але не наважувався.
— Гансе, — шепнула вона. Симона знала його ім’я, але до Клосса зверталася так уперше. — Гансе, — повторила Симона, — я чула, як Зіберт, ад’ютант генерала, говорив, що його розстріляють. Це правда?
Він мовчав.
— Благаю — це правда?
— Так, Симоно…
— Треба щось зробити, — це був мало не крик. — Треба йому допомогти, просити генерала. Він не схотів мене прийняти. Вони не повинні його розстріляти… Зробіть щось, пане капітане, негайно зробіть щось!
Клосс подумав про тих, кого розстрілювали у Франції і розстрілювали у Польщі. Він не міг допомогти Калертові й не хотів брехати.
— Я безсилий, Симоно, — сказав він. — Я намагався… — Голос йому урвався.
— А Рольф вважав вас своїм другом. — Вона сказала це по-німецькому і відразу перейшла на французьку. — Ви ставитеся до мене з погордою? Ви гордували і Рольфом, і мною. Француженкою, що пішла за німця! Я пішла за німця, — крикнула вона, — і нічого мене, крім нього, не цікавить. Він не повинен загинути, ви чуєте? Ця проклята брудна війна не повинна забрати його від мене!
Клосс мовчав.
— Ви незворушний і холодний, як усі пруссаки, — вона заплакала. — А я гадала…
На порозі казино з’явився Куссау. Він зметнув руку в гітлерівському привітанні і з неприхованою іронією подивився на Клосса й Симону.
— А він? — спитала вона раптом. — А може, він захоче допомогти?
— Це безнадійно, Симоно, — твердо сказав Клосс.
Вона, звичайно, не повірила. Незабаром Симона вже підходила до столика есесівця, несучи на таці чарку й ту саму пляшку французького коньяку, яким частувала й Клосса. Вона зупинилася поруч з гауптманом Куссау, як нещодавно спинялася біля Клосса. До нього долинали уривки їхньої розмови, м’яка, школярська німецька мова Симони й тверда берлінська вимова есесівця.
— У мене величезне прохання, капітане, величезне, — говорила Симона. — Ви знаєте, очевидно, що йдеться про Калерта. Лише ви можете мені допомогти.
— Ми поговоримо про це, — Куссау зручно розлігся на стільці, — поговоримо, дитинко. У тебе є щось краще за цей гуляш? Може, сосиски? Учора ти нам давала чудові сосиски з гірчицею.
— Для вас є.
Вона зникла за перегородкою буфету, а Куссау вищирив зуби, посміхнувшись.
Клосс підвівся. Що б він зробив зараз, це підійшов би до Куссау й сказав, аби й Симона почула: “Не дури дівчину. Адже добре знаєш, що Калертові ніхто не допоможе і сам усе зробив, щоб його розстріляли”. Та він мовчав, мусив мовчати. Гостра сутичка з Куссау ризикована, це ускладнило б виконання доручення, а Клосс уже навчився стримувати себе, на війні не існує нічого, крім того, що служить війні. А проте…
Симона принесла сосиски. Куссау ковтав їх, намащуючи гірчицею. Француженка стояла поруч.
— Ще одну чарку коньяку, — сказав Куссау. — А про Калерта, дитинко, поговоримо згодом. Згодом, у мене в кімнаті. Якщо, звісно, ти матимеш бажання.
Клосс вийшов.
Кімната Клосса була на третьому поверсі в кінці коридора. Через вікно він бачив річку Регу, міст і узлісся. Далеко на обрії спалахували блискавиці. Там був фронт. Якщо вдасться зберегти цей міст, думав Клосс, бронетанкові частини відразу вийдуть на оперативний простір, опиняться в тилу Pommern Stellung,[3] вийдуть до моря. Як оцінює ситуацію генерал Пфістер? Коли він дасть наказ висадити міст? Якби він смертельно не боявся Гіммлера, то, безперечно, наказав би знищити міст раніше, але тоді він відрізав би відхід німецькому авангарду, що перебуває на тім боці річки. Може, він уже пожертвував ними? Він знає, що на рубежі Реги не втримається, але розуміє також, що наступ треба стримувати.