Клосс підвівся.
— Ходімо, — сказав він. — Край Кобургштрассе є невеличкий гайок. Знаєте, де це?
— Знаємо, — відповів Томаля.
— Я під’їду мотоциклом, тоді ви…
Дивізійний склад обмундирування був, як звичайно у польових умовах, тимчасовий. Величезний намет, оточений низькою огорожею з колючого дроту. Напис: “Вхід заборонено”. Вартовий у касці ходив, покурюючи. Ставився він до тилової служби, як усі фронтовики, дещо несерйозно. Але Клосса на мотоциклі він побачив учасно, виплюнув цигарку й розтоптав її чоботом.
Клосс загальмував мотоцикл, не зупиняючи мотора.
— Курите на посту!.. — гаркнув він.
— Більше не куритиму, пане капітан…
Цієї миті з-за дерев вибіг Сасік. Жандарм, вирячивши очі на Клосса, не побачив його. Кілька секунд… Клосс натис на газ, і гуркіт мотора заглушив крик німця.
У наметі було темно. Ліхтариком Клосс освітив стоси ретельно складених мундирів.
— Сорочки, штани, кашкети, плащі. Не забудьте про пояси. Томаля, знайди плащ з нашивками фельдфебеля. Щоб він підійшов на тебе… Ти командуватимеш. Сміливість… Будьте сміливі, на питання відповідайте криком… У нас обмаль часу, щоб роздобути якісь документи.
Вони приміряли плащі, порпались у купах головних уборів.
— Мерщій! Це має бути схожим на бандитське пограбування. Доки рапорт дійде до штабу дивізії, мине кілька годин. Не хвилюйтесь — вони не встигнуть попередити пости у лісі Вайперт. Не додумаються.
Нарешті! Вони подалися узліссям до шосе. Клосс скочив на мотоцикл і лукою помчав до вулиці, паралельній Кобургштрассе. Він уже під’їздив до штабу. Проїхав через ворота у подвір’я палацу, знайомий вартовий козирнув йому, і цієї миті Клосс згадав про номерні знаки. Забув їх змінити… Отже, він таки припустився цієї безглуздої помилки! Врешті, кожний припускається помилки! Повернути назад? Пізно: здалеку побачив капітана Келлера, який зістрибнув з мотоцикла, махнув йому рукою і подався до палацу. Мовби знічев’я кинув оком по подвір’ю. Побачив чорний “мерседес” біля входу. “Вони вже тут, встигли поперед мене”, — подумав він.
Клосс зупинив мотоцикл біля самої стіни казино, зірвав таблички. Огледівся. Що з ними робити — не брати ж із собою! Зігнув їх та увігнав у землю під стіною, зарівняв чоботом місце. Він не помітив Симону, яка уважно стежила за ним з вузенького віконечка казино.
Два штурмбанфюрери з Добжице — Кнох і Леман — з’явились у штабі за кілька хвилин до повернення Клосса. Вони зробили все можливе, щоб знайти чоловіка, одягненого в офіцерський мундир вермахту, який попав у пастку, але вбив гестапівця Фріца Шальбе й утік. Обидва вони розуміли, що ставка висока, що вони натрапили на слід небезпечного ворога, найвірогідніше — розвідника, який носить німецький мундир. Розслідування у Добжице одібрали багато часу. Перші — щоправда, дуже скупі — дані повідомив хлопець з гітлерюгенду, якого Кнох зустрів на розі Баутценштрассе.
— Ти не бачив мотоцикліста в офіцерському плащі?
— Бачив, — відповів. Показав йому вулицю, але не запам’ятав точно чину і не звернув уваги на номер. Проте хлопець стверджував, що мотоцикліст лише один раз проїздив повз нього.
Довелося опитати всі пости на виїздах з міста. Вартові часто змінювалися. Кнох і Леман мали розмову з кількома жандармами. Звичайно, майже ніхто не виконав наказ записувати номери. “Наказ був досить розпливчастий, — пояснювали вони. — Власне, йшлося тільки про підозрілих”.
— Підозрілих треба затримувати! — гарчав Кнох.
Певна річ, вони бачили багато мотоциклістів. Леман записував інформацію, з якої нічого не випливало. Аж ось два рапорти — поста зі східного, форбурзького шосе і з дороги від Дьоберітца до лісу Вайперт — якоюсь мірою, здається, прояснили становище.
Жандарм зі східного шосе бачив мотоцикліста, який здалеку показав йому перепустку на виїзд і гукнув “148-ма бронетанкова”. Найвірогідніше, другий жандарм завважив того ж таки офіцера, що взагалі не зупинився біля жодного постового.
— Тобто як — не зупинився? — бурчав Леман. — Розкажете судові.
Обидва запам’ятали тільки окремі цифри номера: 3, 8 і 7. Та вже й цього було багато.
Негайно надіслано гестапівців до всіх полків 148-ї дивізії. Генерал Пфістер прийняв їх не дуже ґречно. Вони докладно пояснили суть справи, але не змогли викликати цим зацікавленості генерала.