Не лишалося сумнівів, що обидва вони належали до змовників, та й хто з них, зрештою, не належав? Уся ця величезна громада людей із тавром “Р” та “Ost” здалася зараз Кролю грізною стихією, яка щомиті може вибухнути. Він збирався повернутись до сторожки, коли побачив, що Левон, обережно озираючись, прямує до виходу з цеху.
Кроль пошкутильгав за ним. На заводському подвір’ї не було нікого. Він побачив француза, який пробирався між вагонами. Хлопець ішов у глиб подвір’я, в напрямі каналу. Кроль знав, що понад берегом, до якого сягав заводський мур, нема варти. Далі були луки, поля, другий, так званий “справжній” канал і вже фронт. Можливо, Левон намірявся втекти? Якщо так, Кроль не зможе йому завадити, хоч у Левона й небагато шансів здійснити задумане. Якщо навіть подолає мур, по якому прокладено кабель під високою напругою, він не пройде через фронт, а в місті його впіймають…
Звичайно, Кроль не міг посуватися з такою швидкістю, як француз, але бачив його силует, що вимальовувався на тлі неба. Левон біля берега повернув праворуч і наблизився до муру. Кроль, обережно шкутильгаючи, дійшов до самої води: він ледве витягав ноги з болота, йому здавалося, що француз мусить його почути, помітити; Кроль дихав важко, злився на самого себе, бо пересвідчився, що боїться. Француз був здоровий, дужий… Левон сів на камінь; наблизившись, Кроль побачив дірку в мурі: вона була замала, щоб доросла людина могла пролізти через неї, але достатня, щоб розмовляти з кимось, хто стоятиме з того боку.
“Он для чого ти прийшов”, — подумав Кроль. Поблизу від того місця росли кущі, інженер сів на землю і в схованці зміг, нарешті, перепочити. Він чекав. І досить довго. Кроль бачив плечі француза — він раз у раз вставав, ходив уздовж муру, підійшов навіть так близько до куща, що Кроль вже стиснув ціпка, намірившись ударити зухвальця, але той його не помітив. Нарешті! Кроль почув жіночий голос, що здався йому знайомим. “Може, це тільки побачення”, — подумав Кроль розчаровано. Але це було не побачення. Голос звідти спитав: “Левон?” — “Так”, — відповів француз. Вони говорили по-німецькому! Кроль уже знав, хто ця жінка за муром, — служниця Глассів. Вона не вміла по-французькому, а Левон, звісно, не говорив по-польському.
Це була кумедна, неоковирна німецька мова, проте цілком зрозуміла. Як і слід було сподіватись, вони готували повстання. Дівчина пояснювала, що треба спочатку зняти вартового. А коли повернуться на завод (а станеться це о другій тридцять) — захопити склад і роззброїти німців.
— Той твій німецький офіцер цілком надійний? — запитав ще Левон.
— Цілком, — підтвердила дівчина. — Можемо довіряти йому.
— Це єдина наша надія, — сказав француз. — Інакше ми всі загинемо. Ти розумієш, що станеться, коли гестапо довідається раніше?
— Розумію, — шепнула вона.
Німецький офіцер! Кроль думав про нього, йдучи через ринок і повертаючи до вулиці, на якій розташувався штаб. Отже, знайшовся-таки німець, який повірив, що можна зрадою зберегти собі життя. А якщо гестапо вже знає? А якщо той доповів раніше, ніж це він, Кроль, встигне зробити?
Вартовий заступив йому шлях: Кроль назвав прізвище штурмбанфюрера, але минуло не менше як чверть години, перш ніж його пропустили всередину,
Бруннер прийняв його, стоячи посеред кімнати в кашкеті й плащі. Він поспішав.
— Що сталося? — кинув Бруннер різко. — Чому ви пішли з заводу? Чому не потелефонували? Хіба ви не знаєте, що професора Гласса вбито?
Кроль захитався. Не чекаючи на запрошення, він сів на стілець. Гласс мертвий? Його вбито. А він ще вагався! Коротко, стисло, як на фронті перед боєм, Кроль виклав факти. Назвав прізвища, повторив розмову біля заводського муру. Не щадив нікого. Не щадив і брата свого. Він почував себе майже щасливим, — уперше за багато днів Кроль був спокійний.
Бруннер слухав не перебиваючи: по обличчі штурмбанфюрера блукала іронічна посмішка — чи то схвалення, чи то осуду.
— Ви свій обов’язок виконали, інженер Кроль, — сказав він, — ви порядний німець. — І потім відразу спитав: — Хто поінформував змовників про подробиці плану евакуації заводу?
— Я, — тут же відповів Кроль. — Братові це сказав.
— Гаразд, — махнув рукою Бруннер. — Рейх вам дарує. Зрештою, ви не могли припустити, що брат є зрадником.