У 1919 році Степан Бандера вступив до однієї з небагатьох українських класичних гімназій, що була в м. Стриї. Мешкав він у будинку свого діда. У гімназії викладали грецьку і латинську мови, історію, літературу, психологію, логіку, філософію. У 1925 році польська влада поділила її на українські відділи при місцевій польській державній гімназії. У гімназії Степан навчався вісім років і успішно закінчив її в 1927 році.
Атмосфера в гімназії була дуже непростою. У 1923 році Рада послів, яка вирішувала справи в післявоєнній Європі, визнала, що новоутворена польська держава має право на західноукраїнські землі за умови надання культурної автономії українському населенню. Але польський уряд повів політику активної полонізації цих земель. Ще в березні 1920 року було офіційно заборонено вживати назву «Західна Україна», замість неї вводилася назва «Малопольська Всхудня». Масово закривалися українські школи, а ті, що залишалися, ставали «утраквістичними»: тобто половину предметів викладалося українською, а половину — польською мовами. За українськими викладачами пильно наглядали, щоб вони не відхилялися від затвердженої програми.
Те ж саме відбувалося і в стрийській гімназії: виховання і навчання проходили за планом і під контролем польської влади, особливо це стало помітно після 1925 року. Польські викладачі прагнули упровадити в гімназійне середовище «польський дух», і ці наміри викликали опір із боку гімназистів. Щоправда, деякі вчителі використовували всі можливості, щоб вкласти в обов’язкову систему український патріотичний смисл.
Відмітною особливістю стрийської гімназії було те, що вона розташовувалася в окремому будинку — в так званій «Руській бурсі» і була за своїм національним складом майже виключно українською. Не тільки поляки, але і ренегати-українці своїх дітей туди не посилали. Зате, хоч як дивно, тут навчалося декілька учнів із німецьких і єврейських родин, батьки яких таким чином хотіли виявити свою солідарність з українським народом.
Основне національно-патріотичне виховання молодь здобувала у шкільних організаціях. До легальних організацій (не тільки у Стриї, але і по всій Галичині) належали «Пласт» (скаутизм) і спортивне товариство «Сокіл». Крім того, існували таємні гуртки підпільної організації школярів, яка була ідейно пов’язана з Українською військовою організацією (УВО).
Ці організації покликані були виховувати молодих людей у національно-революційному дусі, впливати в цьому напрямі на всю молодь і привертати старшокласників до надання допомоги революційному підпіллю (наприклад, зборів на утримання українського таємного університету, розповсюдження підпільних і заборонених польським урядом українських закордонних видань тощо). Хоча зазвичай членами цих груп ставали учні сьомого і восьмого класів, Степан Бандера брав у них активну участь ще бувши у п’ятому класі. Цей маленький бадьорий підліток, який, здавалося, не дуже добре ладнав зі своїми однокласниками, насправді виявився незамінним у тих випадках, коли справа стосувалася практичних дій, наприклад, передання таємної інформації.
За деякими даними, у 1922 році Степана вперше затримано під час нелегального переходу польсько-чеського кордону. Серед документів процесу у справі вбивства Перацького (про цю справу ми розповімо пізніше) є свідчення на суді агента поліції Кароля Сікори, який пред’явив протокол допиту Бандери. У своїх показаннях поліцейський сказав: «Я тоді затримав цього, перепрошую у високого суду, шмаркача за нелегальний перехід кордону. Бандера сказав мені, як тепер пам’ятаю, що він чех, живе в Цешине, а до нас приїхав подивитися Польщу і повертається назад. «Де ж твій пропуск? — питаю. — Той, хто живе поблизу кордону, мусить мати постійний документ». Бандера відповів: «Я свій документ удома забув, коли треба, покажу іншим разом». Узяли його під варту і при обшуку знайшли посвідчення учня стрийської гімназії. Ось який він чех. Це, прошу високий суд, шпигун ізмалку».
За давністю років неможливо встановити: чи було це доручення дорослих — перебратися через кордон і передати якісь відомості, чи це була просто хлоп’яча затія. Хай там як, але достоту відомо, що в 1922 році, тринадцяти років, Бандера гімназистом-третьокласником вступив до підпільної націоналістичної організації школярів і став членом «Пласту». У Стриї він входив до керівництва П’ятого куреня пласту імені князя Ярослава Осмомисла, а пізніше, вже після закінчення гімназії — Другого куреня старших пластунів, загону «Червона калина», аж до заборони «Пласту» польською владою в 1930 році. До речі, саме через отриману в дитинстві хворобу всі його старання вступити до «Пласту» в першому і в другому класах були марні. У 1922 році через пухлину в коліні він провів навіть близько двох місяців у лікарні.