Лежачи з розплющеними очима, він думав про те, що не варто ставати розвідником, а краще, як містер Пейтон, мати свій караван і запросити Сюзі… всю родину Сілзбі проїхатися з ним. Завтра вранці він попросить дозволу прийти в цей фургон разом з Сюзі і влаштувати таку гру. Це допоможе йому ввійти в свою роль і бути готовим, коли настане час приступити до обов'язків начальника каравану. А Сюзі, коли виросте і стане леді, допомагатиме йому, з дверей фургона вони будуть видавати провізію людям, які товпитимуться біля фургона, його будуть називати «Білий вождь», індійці зватимуть його «щеням». У нього буде окремий фургон-цирк, в якому він інколи виступатиме. Будуть у нього і гармати для захисту каравану. Ось після запеклого бою, він, збуджений, чорний від порохового диму, поспішає до фургона, Сюзі записує цей випадок в книгу, а місіс Пейтон, яка, звичайно, теж буде з ними, скаже: «Це щастя, що ми знайшли такого, як Кларенс. Я починаю краще його розуміти». В цей час появиться Гаррі (йому теж треба відплатити!) і скаже: «Звичайно, він син полковника Бранта, тут не може бути сумніву», — і попросить у нього пробачення. Прийде також і мати, одягнена в біле бальне плаття, і скаже, як звичайно, байдуже, холодно: «О боже, як він виріс! Шкода, що я так мало піклувалась про нього, коли він був малий…»
Тут його думки почали плутатися, стіна фургона раптом кудись зникла, ось він знову опинився серед безмежного степу, одинокий, всіма покинутий і забутий, навіть Сюзі поділась невідомо куди. В фургоні стало тихо, чути лише, як вітер шумить навкруги. Але що це? У Білого вождя, цього безстрашного героя, що міцно спав, на віях затремтіла сльоза…
Кларенс прокинувся від якогось поштовху, йому здавалося, що він проспав всього кілька хвилин, і він дуже здивувався, побачивши, що сонце піднялося височенько, і його гарячі промені проникають в фургон, де вже було жарко й задушно. В повітрі й на губах був знайомий дух курної дороги. Поскрипували дошки й ресори, до його слуху долинав брязкіт збруї, фургон погойдувався, ясно було, що караван рухається, і раптом — стоп. Певно догнали караван Сілзбі. Через кілька хвилин вони з Сюзі перейдуть туди, і на цьому кінець дивовижним пригодам. Треба вставати. Але вставати не хотілося, і він, як молоде здорове звірятко, переможене ранковою дрімотою, знову скрутився клубочком у м'якій постелі.
Як тихо стало навкруги! Лише здалека доносяться голоси людей, якісь приглушені і квапливі. Кларенс глянув у вікно і побачив, як мимо пробіг, задихаючись, один з погоничів із стривоженим, дивним виразом обличчя; зупинився на якусь мить біля сусіднього фургона і знову помчав назад.
Потім Кларенс ближче почув голоси і приглушений кінський тупіт.
— Тягніть сюди хлопця і спитайте в нього, — нетерпляче промовив один з вершників, Кларенс по голосу одразу ж впізнав Гаррі.
— Почекаємо, поки підійде Пейтон, — тихо промовив другий голос, — це його справа.
— Краще одразу довідатися, — пробурмотів Гаррі.
— Заждіть! — почувся голос містера Пейтона. — Я сам його запитаю.
Кларенс здивовано глянув на двері. Вони відчинилися, і на порозі з'явився містер Пейтон, запорошений і схвильований.
— Скільки фургонів у вашому каравані, Кларенс?
— Три, сер.
— Чи є на них які-небудь прикмети?
— Так, сер, — захвилювався Кларенс. — На одному напис: «Вперед до Каліфорнії!», на другому: «Рий, копай або помирай!»
На якусь мить очі містера Пейтона мало не вискочили з орбіт.
— Скільки всього людей було в каравані? — продовжував містер Пейтон.
— П'ять чоловіків і ще місіс Сілзбі.
— Більше жінок не було?
— Ні.
— Вставай, одягайся і чекай, поки я повернуся, — похмуро сказав містер Пейтон. — Та наберися духу. — Потім додав тихо — Здається, обставини склалися так, що тобі ще раз доведеться показати, що ти справжній мужчина, Кларенс.
Двері зачинилися. Незабаром голоси людей і приглушений кінський тупіт завмерли. Кларенс став одягатися. Ним оволоділо неясне почуття тривоги. Він одягнувся і, затамувавши подих, став чекати; несамовито билося серце, саме так воно билося вчора, коли Кларенс намагався наздогнати зниклий караван. Нарешті він не витримав і відчинив двері.
Навкруги було тихо. Лише з сусіднього фургона долинало веселе щебетання Сюзі, і це якось неприємно вразило Кларенса. Промайнула думка: «Адже те, що трапилось, найбільше стосується саме її», і за мить Кларенс був уже на землі. Оглянувшись навкруги, він помчав до передніх фургонів.