Выбрать главу

Нестор Іванович лише за кілька місяців дізнається, скільки страждань стягнув на свою родину. Тепер він мусить утікати. Обирає курс на Москву, де з певного моменту знаходиться його кумир — Петро Кропоткін. Дорогою він відвідує Ростов-на-Дону, а в Царицині зустрічає анархістів, що втекли з Гуляйполя (серед них і брата Григорія) та Настю. Зустріч виявляється прохолодною, вже впродовж певного часу подружнє життя складається не найкраще.

Настя, проста сільська дівчина, не розуміє ідеалів, якими живе її чоловік. Вона не хоче мешкати в комуні й змагатися за його прихильність із товаришами анархістами. Вона на пізньому терміні вагітності, хоче мати дітей, чоловіка і чистий спокій. Але Нестор не чекає, поспішає до столиці. І не побачить Івана Нестеровича Махна. Під час пологів щось іде не так, дитина вмирає за кілька днів. Моторошна гуляйпільська легенда твердить, що Іван народився з зубами, як діти бандитів і вбивць. У Царицині дороги Нестора й Насті остаточно розходяться і стає зрозуміло, що справжньою любов’ю Махна є революція.

З Царицина, міста, яке — вже як Сталінград — змінить хід історії, Махно через Саратов і Астрахань рухається до Москви. В столиці він затримується на три тижні. Завдяки бутирським контактам йому вдається зустрітися з Кропоткіним, який на звістку про початок революції повернувся на батьківщину після багаторічних поневірянь. Сивобородий анархіст приймає Махна сердечно, розпитує про ситуацію на Україні, доброзичливо дає поради і зазначає, що «боротьба не знає сентиментальностей».

Після розриву з Нестором про Настю Васецьку нічого не було чути впродовж довгих років. Історики не з’ясували, що сталося з дівчиною, чия роль у житті Махна виявилась епізодичною. Настя наче розчинилася у повітрі. В російсько-українському серіалі «Дев’ять життів Нестора Махна» дівчину вбивають товариші Нестора Івановича — бо відволікає увагу вождя від революційної справи. Але в Гуляйполі багато людей знало, що після повернення з Царицина Настя залишила родинне село і переїхала до розташованих неподалік Пологів. Там вона познайомилася з чоловіком, якому народила чотирьох дітей, і прожила щасливе й спокійне життя, про яке мріяла. Бабцею продавала соняшникове насіння пасажирам на станції Гуляйполе (селище Залізничне).

У 1973 році Віктор Яланський, онук Карпа Махна, відвідав Настю в її домі в Пологах. Вона прийняла його тепло, розповідала про своє життя з Нестором. Про те, що «його тягнуло до техніки», що «в Бога не вірив» і що це не він її покинув, а життя їх розлучило. Пам’яткою про цю зустріч є фотографія Насті з сестрами. Весна або, можливо, пізня осінь, сонячний день, довгі пополудневі тіні. Старенькі сидять на стільцях, гріючись на сонці. Схоже, вони були дуже красиві. Неподалік валяється триколісний дитячий велосипедик. Трохи позаду троє чоловіків, за ними біла стіна з вікном. Це не постановочне фото, всі дивляться в об’єктив, але не повертаються передом до фотографа. Стільці розставлені довкола Насті, сестри власне перервали розмову. В однієї з них на колінах розгорнута газета: може, обговорювали її зміст? Усі одягнуті звичайно, по-домашньому, жінки в хустках на головах. Один із стільців порожній, це, мабуть, місце фотографа, який просто підвівся, зробив кілька кроків і вирішив увічнити цю мить. Настя Васецька померла 1981 року.

13

Під час перебування у Москві Махнові вдається зустрітись із самим Леніним і головою уряду Яковом Свердловим. Невідомо, які обставини чи клопотання забезпечили аудієнцію в Кремлі, де вже встигли розташуватися більшовики. Чому саме Махнові, зайді з провінції, що стояв лише на порозі революційної кар’єри, вирішив присвятити свій цінний час Ленін? У спогадах Нестор Іванович напише, що Володимир Ілліч прийняв його «по-батьківськи». Правою рукою він стискав долоню Махна, а лівою делікатно торкнувся його плеча й всадив у крісло. Жест батьківський (а може, більшою мірою жест господаря) і водночас владний. Ініціатива на боці Леніна. Він панує над ситуацією і вказує Махнові його місце — тут і тепер, але, можливо, й на майбутнє? У Нестора Івановича, втім, ні тоді, ні пізніше не склалося враження, ніби рішуча люб’язність більшовицького вождя мала якесь глибше значення.