Кімната п’ята, остання. Голодомор і злочини комунізму. Чому тут? Бо на першому поверсі цілком інакша історія: уславлення радянської армії, механізація колгоспів, успіхи у виконанні чергових планів. Пожовклі стенди з чудовими тракторами і велетенська дамба Дніпрогесу. Обидві версії сором’язливо ховаються навзаєм, щоб одна не могла дізнатись про іншу. Щоб не завдавали одна одній прикрощів. Музей у Гуляйполі не знайшов способу поєднати ці оповіді. Як пишатися радянською історією і водночас говорити про злочини системи? І ще один приклад магічного мислення. Делікатно відокремлений від радянської частини експозиції Нестор Махно. Статті з газет, фотографії, під стіною ще одна тачанка і чорний транспарант: «Ради без комуністів».
Агафія Кузьменко народилась 1896 року в Києві у родині службовця Південно-Західної залізниці. Це була жінка з вибуховим характером та звабливою південною вродою. Вона вважала себе однаковою мірою революціонеркою та українською патріоткою: гаряче вболівала за Центральну Раду, пізніше Українську Народну Республіку, підтримувала контакти з київськими соціалістами-революціонерами.
У книзі «Тачанки з півдня» Василь Голованов подає її не надто переконливу, але дуже драматичну біографію. Агафія вступила до монастиря, однак утекла звідти з таким собі бароном Корфом до його маєтку неподалік Умані, щоби невдовзі, зрадженою коханцем, спробувати повернутись на шлях цноти. Вона вступила до вчительської семінарії і вчилась добре, хоч у її випускному свідоцтві й стоїть двійка зі співу. Після закінчення семінарії знайшла роботу як вчителька української мови у гуляйпільській школі. Щодо останнього факту немає жодних сумнівів: саме в цій ролі її зустрів Махно. В лютому 1919 року вони почали жити разом. Махно замість Агафії почав називати її Галиною.
Панну Кузьменко вочевидь приваблювали чоловіки з авторитетом, інакше складно пояснити, чому вона зв’язалася з на голову нижчим Нестором Івановичем. Як відомо, він не був красенем, свідки його виступів згадували, що голос в нього був радше неприємний. Попри це Махно вмів повести за собою натовп, користувався великою довірою і беззастережною відданістю своїх солдат. Він був досить несмілий, а його манери виразно бажали кращого. Він довго наважувався на розмову з Галиною. Одного дня Махно просто прийшов до неї в клас і попросив її вийти. Коли вони йшли разом коридором, у нього з кишені випав пістолет. «Підніми!» — наказав він. Галина, хоч і остовпіла від подиву, обурено відмовила. Батькові, звичному до покори, ця гордість, певно, сподобалася, він лише сказав: «Від цієї миті будеш моєю дружиною». Галина Кузьменко, «матінка», як називали її солдати, стала махновським «міністром освіти».
У 1976 році під час відвідин Гуляйполя Галина Кузьменко, переглядаючи старі документи, натрапила на фотографію двох солдатів у царських одностроях. Одним із них був племінник Нестора Махна, син Карпа Михайло, другим — Іван Негребицький. Чоловіки приятелювали, служили разом артилеристами у Севастополі. Дружина Махна згадувала, що одного разу Негребицький — «симпатичний хлопець, всі ми його любили» — прийшов до штабу і поклав перед Батьком аркуш. «Несторе Івановичу, цю пісню я склав для вас», — сказав він. Галина Кузьменко зазирнула чоловікові через плече і побачила текст «Розпрягайте, хлопці, коні». Ця пісня нині — один із фольклорних стандартів, твір, без якого не може обійтися жодна урочистість чи концерт української народної музики. Автори таких пісень зазвичай залишаються безіменними, але в Гуляйполі всі вірять, що слова й мелодію придумав Ваня Негребицький. Ну і, без сумніву, саме він був автором махновського гімну «Під прапором чорним», який співався на мелодію «Інтернаціоналу».
У березні 1919 року 1-а Задніпровська дивізія Дибенка (а в її складі й Махновська бригада) розпочинає наступ на сили білих, дислоковані в районі Приазов’я. В середині місяця загони Батька займають важливий морський порт Бердянськ. Штаб бригади передбачливо наказує всім лікарням і аптекам віддати на зберігання запаси спирту. Користі від цього мало, бо в порту «хлопці» Махна знаходять склади вина. «Судячи з повідомлення, яке я отримав, — говорив Махнові більшовик Сергій Дибець, — твоя армія перепилася вдрузки. А присмоктавшись до вина, вона не піде, доки не висмокче все». Але пиятика не ослабила боєздатності махновців: за кілька днів повстанські полки з бронепотягом на чолі розпочинають облогу портового Маріуполя.