Выбрать главу

У квітні 1919 року постачання набоїв практично припиняється, а командування має неспростовні підстави вважати, що союз розпадається в них на очах. Попри це штаб рішуче налаштований не допустити антибільшовицьких виступів, Махно декларує, що він насамперед є революціонером, а лише потім анархістом. Треба боротися з білими. Соціалістів Петлюри він не вважає великою загрозою. Тоді ж, ранньою весною, до Гуляйполя прибуває на запрошення Батька старий товариш із Бутирок Петро Аршинов. Він повинен запустити махновську пропаганду, щоб вона могла змагатися з більшовицькою. Створюється друкований орган руху, газета «Шлях до волі», яка виходить російською й українською.

4

У харківських «Известиях» 25 квітня з’являється стаття «Геть махновщину». Анонімний автор кидає звинувачення: «Нестійкість наших частин на лінії Маріуполь — Волноваха — Доля цілком, на нашу думку, пояснюється впливом махновщини на Червону Армію… Неподобствам, які діються в «царстві» Махна, слід покласти край». Командування бригади на чолі з Батьком вимагає пояснень. Більшовики не відмовляються від висунутих звинувачень, але, щоби пом’якшити ситуацію, відправляють з куртуазним візитом до Гуляйполя двох провідних діячів партії: Володимира Антонова-Овсієнка і Лева Каменєва.

Перший, командувач українського фронту, якому підпорядковувалась бригада Махна, прибуває на місце вже 28 квітня. Почесна варта стоїть струнко, оркестр грає «Інтернаціонал», Батько доповідає: «Комбриг Батько Махно. На фронті тримаємося успішно. Триває бій за Маріуполь. Від імені революційних повстанців Катеринославщини вітаю вождя українських радянських військ». Рукостискання і огляд війська.

Антонов-Овсієнко вражений: одягнуті абияк, з випадковою зброєю, але вигляд мають молодецький і бойовий. Час на перемовини. Більшовик не зачіпає суперечливих тем, говорить узагальнено про перешкоди у спільній боротьбі й необхідність дотримання дисципліни. Махно однак дозволяє собі згадати про звинувачення, що лунають на адресу «повстанців Катеринослава». Він перераховує їхні успіхи і обіцяє наступні, якщо буде відновлено постачання зброї та обмундирування. Антонов-Овсієнко оцінює його промову: «Голос не сильний і ледь хрипкий, говір м’який — загалом, невеликий оратор, але як його слухають!».

Комфронт (командувач фронту) описує організацію штабу як зразкову, підкреслює, що тут відчувається рука фахівця (начальником штабу є присланий більшовиками Яків Озеров). Приймає рапорт про ситуацію на фронті. Важко розраховувати на нові успіхи, хоча добровольців багато і з них можна було б сформувати кілька дивізій, але бракує озброєння, набоїв і обмундирування. Махновці скаржаться на «чрезвичайку», яка арештовує анархістів, і на продзагони, що безкарно грабують селян. Звинувачення в бандитизмі висміюють. Підкреслюють, що єврейські погроми караються смертю. Не визнають, що виганяли більшовицьких комісарів. «Самі повтікали», — твердять вони.

Надходить пора обіду. Гостей приймає Галина Кузьменко. При столі місцеві діячі хваляться, що завдяки їхній праці Гуляйполе має тепер три середні школи, дитячий садок і «дитячі комуни». Збудовано також десять військових госпіталів, у яких лікується близько тисячі поранених. На жаль, немає жодного доброго хірурга. «Їжа проста, але ситна, якась червона наливка», — записує Антонов-Овсієнко.

Нарешті настав час для розмови віч-на-віч. Батько заперечує донесення про антирадянські плани свого штабу. Заспокоює, що вважає себе «вільним комуністом» і що йому ближче до більшовиків, ніж до анархістів. На завершення, тиснучи руку Антонова-Овсієнка і дивлячись йому просто у вічі, Махно каже з натиском, що допоки він стоїть на чолі повстанців, антирадянських дій не буде, а буде нещадна боротьба з буржуйськими генералами.

Зворушений візитом до Гуляйполя, комфронт Антонов-Овсієнко надсилає телеграму до більшовицького керівниц-тва України. Він пише, що стаття «Геть махновщину» спо-внена інсинуацій і має провокаційний характер. Вона шкодить боротьбі з контрреволюцією. Поодинокі інциденти не можуть заступити героїзму Батька та його людей. Командувач фронту Антонов-Овсієнко надсилає перелік найбільш нагальних потреб махновської бригади: чотири мільйони рублів, мундири, двадцять сім польових кухонь, сім тридюймових гармат, бронепотяг і набої до нещасних італійських рушниць. Крім того, обов’язково слід прислати двох хірургів і двох лікарів загальної практики з комплектом ліків.