У шерегах Червоної армії воювали також казаки, яких комуністична пропаганда так і не змогла перетворити на толерантних інтернаціоналістів. «Что такое наш казак? Пласты: барахольство, удальство, профессионализм, революционность, звериная жестокость. Мы авангард, но чего? Население ждет избавителей, евреи свободы — приезжают кубанцы...», — писав у «Щоденнику» 1920 року Ісаак Бабель.
Махно, завзято демонізований радянською пропагандою, також не уникнув звинувачень в антисемітизмі. Знайшлося багато готових охоче засвідчити причетність Батька до погромів. Легко було приписати чоловікові, зображеному в фільмах та книжках потворним карликом, ще одну огидну рису. Проте немає переконливих доказів антисемітизму Махна. Навпаки, збереглися накази Батька, в яких він нагадує, що у його загонах немає місця для тих, «хто прагне за спиною в революційних повстанців задля власного зиску чинити розбій і пограбування мирного єврейського населення». У загонах Батька воювало багато євреїв. Вони займали різні, часто високі посади. Начальником розвідки армії був Льова Задов, народжений у єврейській землеробській колонії Веселе, членом Військово-революційної ради і редактором махновських газет був згадуваний уже Всеволод Ейхенбаум. Жоден із безпосередніх соратників Махна не вказував на його антисемітські погляди.
«Безперечно, що з усіх цих армій, разом із Червоною, армія Махна найкраще поводилась із цивільним населенням загалом і з євреями зокрема», — стверджував Ілля Черіковер, історик, що, крім усього іншого, був залучений до процесу Шварцбарда, і співзасновник Jidiszer Wisnszaftlecher Institut. Волін зробив із ним інтерв’ю, намагаючись очистити махновський рух від звинувачень у переслідуванні євреїв. «Не можна говорити про погроми, які нібито організовував сам Махно. Це наклепи або непорозуміння. Нічого такого не мало місця... Жодного разу не було доведено присутність махновського загону в місці, де відбувався погром», — говорив Черіковер.
Те, що махновці добре ставились до мирного населення, не дивує. Існування руху залежало від добрих стосунків із селянами. Від поведінки махновців залежало, чи отримають вони у селах на своєму шляху коней, їжу, нічліг. Вони були жорстокі й нещадні, але розміри приписуваного їм насильства з усією очевидністю є перебільшеними. Не можна виключати, що мали місце поодинокі акти насильства стосовно євреїв, але відбувались вони без відома командування. Волін сподівався, що посилання на такого об’єктивного, політично незаангажованого експерта, як Черіковер, раз і назавжди спростує більшовицькі закиди. Але комуністична пропаганда виявилась дієвішою, і донині махновський рух має репутацію антисемітського.
У книзі «Україна» Анджея Хойновського знайдемо інформацію, що загони Григор’єва й Махна відповідальні за знищення 3471 єврея. Застереження проте викликає поєднання прізвищ цих двох командирів. На відміну від Махна, Григор’єв був переконаним антисемітом. Люди, що вбивали й грабували євреїв, могли з упевненістю розраховувати на його поблажливість.
У середині травня 1919 року на Донбасі з’являється прибулий з-над Дону кавалерійський корпус білого генерала Андрія Шкуро. Його наступ розбиває загони червоної 13-ї армії, що сусідять на фронті з махновською бригадою. Уціліла більшовицька 9 дивізія втрачає боєздатність і бездіяльно спостерігає, як шкуровці вдираються до Юзівки (нинішнього Донецька). Махновці залишаються самі й, щоб уникнути оточення в котлі, змушені швидко відступати. Корпус Шкуро складається з кубанських казаків, нащадків запорожців, переселених на Кубань наприкінці ХVIII століття. Тепер вони вдираються на землі своїх предків, але нема мови про сентименти, адже шкуровці — фанатичні монархісти, що воюють за Царя, Бога й Вітчизну.
Вони займають Маріуполь і загрожують усьому «вільному району». Одні проти одних стають війська під чорними знаменами. На прапорах шкуровців вищиряються вовчі пащі: корпус називається «вовчою сотнею». Над бригадою Батька майорять піратські стяги із зображенням людського черепа та перехрещених кісток і гаслом: «Смерть всім, хто стоїть на перешкоді добуття вільності трудовому люду». На інших написи: «З пригнобленими проти гнобителів», «Воля або смерть».
Тим часом 16 травня броньованим потягом до України прибуває Лев Троцький. Результати на південному фронті незадовільні, і більшовицький нарком з військових справ вирішує особисто ознайомитись із ситуацією. Троцький вважає, що ліквідація партизанських загонів Махна повинна бути пріоритетом. 25 травня збирається Рада оборони Української Радянської Республіки, яка схиляється до його концепції.