У першому пункті таємної постанови йдеться про необхідність якнайшвидшої ліквідації махновщини. Проте більшовики не мають достатньої кількості військ, аби розправитись із махновцями самотужки. Тож вони навмисне залишають їх на поталу корпусові Шкуро. Зрештою, видається, що дні бригади вже полічені. Від середини травня загони Махна не отримують зброї та боєприпасів. Якщо білим не вдасться цілком знищити неозброєну бригаду, Червона армія без труднощів упорається з недобитками.
V
— Особливо важко було на фронті новосформованим частинам, — згадує махновець Павло Трояненко. — Недосвідчені, нервові, вони не вміли ще поводитись зі зброєю. Багато стріляли, рідко влучали, і нічого дивного, що в них скоро закінчились патрони. Здавалося, що повстанські рушниці зараз замовкнуть, і махновцям доведеться розпрощатися з життям. Махно викликав до себе командира Бочанської роти Митрофана Вовка. «Мітька, вибору немає, йди і добудь патрони в біляків». Вовк хвилину подумав, зібрав кількох найнадійніших махновців і одягнув їх у трофейні білогвардійські мундири. Сам начепив погони офіцера. Коли загін наблизився до ворожих окопів, Вовк виструнчився на повний зріст і крикнув: «Патрони є?». «Є», — відповіли біляки. «Давай сюди! У наших скінчились!». Білі увихались як обпечені, кидаючи ящики з боєприпасами на вози. За мить дванадцять двоколок, навантажених набоями, помчали до Гуляйполя.
(Випадок описано у книжці Івана Кушніренка
і Володимира Жилінського «Гоп, куме, не журись...»).
2 червня 1919 року в гуляйпільському штабі дзвонить телефон. Товариш Троцький бажає розмовляти з комбригом Махном. Чого сподівається Батько, наближаючись до слухавки? Мабуть, очікує на вітання з приводу самостійного утримання фронту. Може, має надію, що Троцький пообіцяє нарешті підтримку або необхідне постачання? Якщо так, то на нього чекає розчарування. Народний комісар з військових справ категорично наказує Батькові ліквідувати прорив лінії фронту в місці, де стояли розбиті Шкуро підрозділи. Махно пояснює, що немає ані сил, ані засобів. «Ти знаєш різницю між мною і тобою? — цідить Троцький у слухавку. — Я командувач збройних сил республіки. А ти хто такий? Я щодня розстрілюю по кілька таких, як ти». Махно затамовує подих… тоді вибухає, у гніві обливаючи Троцького потоком лайки, і жбурляє слухавку. Це перша й остання розмова революціонерів. З цього часу Махно, поет-самоук, називатиме Троцького мухомором. Чому? Бо хоч і має гарного червоного капелюха, та всередині отруйний.
Катастрофічна ситуація на фронті, розмах наступу Шкуро і посилення позицій білих змушують гуляйпільську Воєнно-революційну раду скликати з’їзд. Необхідно вислухати рапорти з округів і спланувати дії. Це несподіваний подарунок для більшовиків, які шукають приводу, щоби порвати з махновцями. 4 червня Троцький видає наказ номер 1824. Більшовицькі комісари не можуть допустити скликання з’їзду. Селяни й робітники повинні знати, що участь у засіданнях буде оцінюватись як зрада Республіки Рад. Тим часом фронт проти білих, який утримують покинуті напризволяще махновці, тріщить. Казаки Шкуро вдираються до «вільного району» і попри відчайдушну оборону озброєних вилами і ланцюгами загонів займають Гуляйполе.
Більшовики, зосереджені на переслідуванні махновців, цілком іґнорують успіхи військ Денікіна. У вагоні бронепотяга, яким Троцький пересувається Україною, є маленька друкарня. Тут виходить газета «В дорозі». На її шпальтах народний комісар з військових справ публікує статтю під назвою «Махновщина». Троцький викриває рух як «анархо-куркульську розпусту», з якою «слід покінчити раз і назавжди». Він пише: «Пошкрябай махновця — знайдеш григор’ївця». Махнові він закидає планування замаху на владу рад, звинувачує бригаду у відкритті фронту білим. 7 червня Ворошилов надсилає Троцькому сповнену ентузіазму телеграму, в якій інформує: «Шкуро розбив Махновію вщент. Окремі махнята репетують про захист і покірність радвладі. Момент для ліквідації цього гнійника найзручніший».
9 червня Ворошилов, колишній слюсар, а тепер командувач 14-ї армії, викликає Батька на штабну нараду. Темою зустрічі має бути вироблення спільної стратегії та координація дій. Махно отримує попередження, що червоні хочуть арештувати його й інших командирів бригади. Незважаючи на це, він із частиною штабу з’являється на станції Гайчур. За словами Петра Аршинова, він заходить до вагону винятково для того, щоб поінформувати Ворошилова, що збирається подати у відставку, і після цих слів хутко зникає. На думку біографа Махна Володимира Савченка, більшовики намагаються схопити Батька, але він убиває одного з червоноармійців і втікає зі станції.