У середині серпня більшовицький наступ на Варшаву зазнає нищівної поразки. Мрії про похід на Берлін і вікно в Європу зруйновані. Мисливці перетворюються на дичину. Частина загонів Червоної армії, боячись цілковитого розгрому, втікає на територію Східної Прусії. Там їх інтернують. Втрати колосальні. Об’єднані з поляками сили Української Народної Республіки під командуванням Симона Петлюри розпочинають похід на Київ. До того ж на півдні все сміливіше поводиться Вранґель. Використовуючи той факт, що всі погляди спрямовані на Захід, він проводить кілька успішних операцій. У вересні війська барона займають Олександрівськ, Бердянськ, Маріуполь і підходять під Катеринослав. У більшовиків серйозні проблеми. Вони відчайдушно потребують підтримки і з полегшенням приймають повідомлення про те, що махновці готові до розмов.
Місцем зустрічі союзників стає зайняте Червоною армією степове містечко Старобільськ. Через двадцять років воно увійде в історію як місце ув’язнення польських офіцерів. 29 вересня 1920 року там з ентузіазмом зустріли прихід махновців. Ситуація шизофренічна, оскільки ті, що вже були союзниками і знову збираються об’єднатись, ще кілька днів тому билися не на життя, а на смерть. До Харкова, столиці радянської України, вирушають разом з іншими Куриленко і Попов. Делегація повинна обговорити деталі домовленості. Водночас Махно видає прокламацію, в якій закликає розсіяних Україною повстанців припинити боротьбу проти Червоної армії і радянської влади.
12 жовтня в Ризі було укладено перемир’я, що закінчило польсько-більшовицьку війну. Через чотири дні у Харкові було підписано більшовицько-махновську угоду. Вона складалась із двох частин: політичної та військової. Політична гарантувала звільнення з більшовицьких тюрем усіх ув’язнених анархістів і махновців. Повинна бути відновлена свобода агітації за умови, що вона не закликатиме до повалення існуючого ладу. Угода також гарантувала махновцям і анархістам участь у найближчих виборах до рад. Військова угода передбачала вступ махновців до складу Червоної армії зі збереженням внутрішньої автономії. Війська Батька не прийматимуть до своїх шерег червоноармійських дезертирів. Махновці зобов’язуються також інформувати про союз із більшовиками і мобілізувати під спільні знамена українських селян. Останній пункт гарантує однакові привілеї родинам солдат Повстанської та Червоної армій.
Політична угода містила ще один параграф. У ньому йдеться про те, що махновці мають право вести на своїх теренах незалежну політику. Створені ними інституції будуть пов’язані з Республікою Рад на засадах федерації. Проте більшовики вилучили цей пункт з угоди. Василь Куриленко не наполягав. Перші жести були багатонадійними. Троцький у статті «Що означає перехід Махна на бік радянської влади?» визнає, що під командуванням Махна воюють не лише куркулі, а й середньо заможні та бідні селяни. З в’язниці випускають анархістів з «Набату», а також хірурга, що оперував Махнові ногу.
У середині жовтня махновські загони чисельністю близько десяти тисяч солдатів об’єднуються з Червоною армією. Скоординований наступ за два тижні змушує відступити війська Вранґеля з півдня України. Російська армія готується тепер до оборони Криму, який стратеги називають «пляшкою». Півострів поєднується з рештою України лише вузьким Перекопським перешийком (від села Перекоп), і вважалося, що взяти його неможливо. Імовірно, хід операції було розроблено за чаєм у штабі Михайла Фрунзе. Більшовики зімпровізували на столі план вирішальної битви. Тарілка окреслювала театр військових дій, скоринка кавуна зображала Арабатську стрілку, шматочки цукру — групи військ, скибка хліба — Перекоп, а прибори — напрямки ударів.