Набагато складнішим є становище кримської групи. Під час штурму Сивашу, Перекопа і в боях із білими в глибині півострова загинуло п’ять-шість тисяч махновців. Половина цілого корпусу. Попри те, що 26 листопада їм вдалося відбити несподівану атаку більшовиків, шанс на втечу з Криму є мінімальним. Махновці діляться на два незалежні загони. Їх очолюють Олексій Марченко й Олександр Тарановський. Щоби вирватись із «пляшки», одна група прямує на замерзлий Сиваш і з відносно невеликими втратами прориваються на материк. Другий загін без боїв хитрощами просочується через перекопську «шийку». Махновці вдають із себе 46-у дивізію Червоної армії — їм звідкись відоме гасло. Загони, що охороняють перешийок, пропускають їх.
Володимир Зюзя, мешканець Осипенка, згадував, як у шістдесяті роки на Спаса збирались у них на подвір’ї старші люди. Вони сідали за накриті столи, випивали й починали згадувати. Зюзя і його приятелі мали по дванадцять-тринадцять років і підслуховували, ховаючись за великою грушею. Котрогось року приїхав один дід із села Троїцького (нині Карла Маркса) і почав обурюватись, що у книжках пишуть неправду, ніби це червоні звільнили Крим від білогвардійців.
— Брехня то все, бо не було там красних! За одні сутки погибли шість тисяч наших, а побєду красним приписують і в школі цій брехні дітей учать.
Діди випили, почали вигукувати різні речі, лише цей приїжджий бив себе в груди й зі сльозами на очах повторював: «Крим узяли махновці!».
(Випадок описано у книжці Івана Кушніренка
і Володимира Жилінського «Гоп, куме, не журись...»).
Обидві групи вислизають із Криму і в домовленому місці з’єднуються в один загін. Переслідують їх з півострова досить мляво. Багато рядових червоноармійців та їхніх командирів не хочуть воювати з недавніми союзниками і саботують накази штабу. Махновці добре про це знають. Стомленим повстанцям здається, що шлях додому відкритий, а найбільші перешкоди подолані. Це присипляє їхню пильність.
Командири не висилають наперед розвідку, і махновські недобитки майже натикаються на велике угруповання Червоної армії. Повстанці вже не мають сил захищатися: за останні п’ять днів вони подолали, постійно ведучи бої, триста кілометрів. Основний загін опиняється в оточенні, і його розбивають вщент, вирватися вдається лише кавалерії, що їхала попереду. Махновці втрачають усі трофеї з кримського походу, гармати, більшість тачанок, запаси й гроші. До головних сил Повстанської армії добирається заледве кількасот виснажених солдат. Момент зустрічі описує Аршинов: «Маю честь доповісти, кримська армія повернулася», — сказав з легкою іронією Марченко. Всі посміхнулись. «Так, братчики, — продовжував Марченко, — тепер ми вже знаємо, що таке комуністи».
Тим часом у Фрунзе виникають проблеми. Москва вимагає від нього пояснень щодо поразки кримської операції проти махновців. Командування прагне успіхів. Фрунзе обіцяє ліквідувати партизанський рух до кінця року. Спочатку багато вказує на те, що йому це вдасться. Він залучає сили, які в десять разів перевищують чисельність Повстанської армії, з підлеглих йому частин формує великий «мішок», у який збирається зловити Батька. У той же час повстанці вирішують залишити околиці Гуляйполя, де поступово починає бути тісно від великих угруповань Червоної армії.
Нестор Іванович на чолі армії вирушає в бік Бердянська і не знає, що, притискаючи загони до берега моря, сам відрізає собі останній шлях до втечі. Він сам заходить до «мішка». Повстанська армія займає Бердянськ і, ще не усвідомлюючи, що потрійна петля оточення затягується, спокійно поповнює боєприпаси.
Махновці пробираються до сусідньої Андріївки, сподіваючись, що задвірками зможуть відірватись від червоноармійців. Батько усвідомлює небезпечність ситуації, щойно коли дедалі розпачливіші атаки повстанців безсило відскакують від більшовицької стіни. Проте доля все ще не полишає його. Контррозвідка Повстанської армії перехоплює інформацію, що на більшовицьких лініях відбувається ротація. Свіжа, відпочила 124-а бригада 42-ї стрілецької дивізії займає місце стомленої та поріділої 126-ї бригади. Махновці хочуть використати момент безладу.
Загони Батька здійснюють удавану атаку в протилежному напрямку, після чого з усієї сили вдаряють у послаблену ділянку. Повстанська армія нападає ворога в той момент, коли більшовицькі загони допіру розташовуються на нових позиціях. Розгубленість повна, загони навіть не намагаються дати бій. Махновці з маршу захоплюють село Кінські Роздори, де стоять кілька червоних дивізій. Від звістки, що Батько в останню мить вислизнув через діру в «мішку», Фрунзе шаленіє. Він висилає розлючену телеграму до Революційної військової ради і командування 4-ї армії: саме до її складу входили нещасні бригади. Він вимагає встановлення причин прориву оточення і суворого покарання винних незалежно від займаних посад. Четверту армію серед більшовиків тепер іронічно називають «відділом постачання Махна».