Попервах було важко. Стихійні лиха, хвороби й інші нещастя не оминали Гуляйполя. Вже у перші роки існування поселення мешканців стало вдесятеро менше внаслідок чуми. Коли епідемія минула, стався неврожай. У найбідніших повітах треба було роздавати хліб і дрібну грошову допомогу. Наприкінці ХVІІІ століття мешканці Гуляйполя потерпали від суворих зим. Бувало, людям доводилося виходити з хат через комини. Вцілілу худобу годували соломою зі стріх, а зі здохлих тварин негайно знімали шкіру, якою прикривали дахи. Після зими траплялися повені, а посіви нищила сарана. Пам’ятна зима 1812 року, яка так допекла наполеонівській армії, засипала Гуляйполе снігом по самі дахи. На війну з імператором Франції село відправило вісімнадцять рекрутів. Чи повернулись вони? Книги про це мовчать. Так само, як і про певних Семенюка й Мищенка, що пішли воювати проти повсталих поляків 1831 року. Не відомо, чи вони вижили, і які оповідки привезли з собою додому.
З часом, утім, справи в Гуляйполі пішли на краще. Воно лежало на перетині двох торгових шляхів — старого, чумацького, на Крим і нового, на Донбас. На ярмарки з’їжджалися купці з України, козаки з-понад Дону й Кубані, торгували шовком і сукном. У 1865 році виникла навіть пропозиція зробити з Гуляйполя столицю повіту, відмовившись від негарного й меншого за військове поселення Олександрівська[3]. Ідея не втілилась, але стрімкий розвиток Гуляйполя продовжувався.
У 1861 році селян у Російській Імперії розкріпачили. Їх уже не можна було купити, продати чи віддати. Вони вже не повинні були просити в пана дозволу на шлюб. Проте свобода регулювалася безліччю приписів. Крім того, мало який селянин міг собі дозволити викупити землю. Бідняки й далі змушені були виживати, працюючи в наймах: частина, як і раніше, орала панські угіддя, частина вирушила шукати роботи на цегельнях, у млинах і олійнях. До квітучого Гуляйполя почала стягуватись дешева й покірна робоча сила. Так тут розпочалась епоха індустріалізації.
У 1882 році німець Крюґер (названий тут Кригером) заснував завод сількогосподарського машинобудування. Це був перший великий промисловий заклад у селі. За кілька років сількогосподарську техніку почав виготовляти німецький єврей Борис Кернер. Він був кращим підприємцем, ніж Крюґер, і його фірма невдовзі випередила конкурента. Кернер виписував на завод підготовлених працівників із-за кордону, створив Товариство взаємного кредитування і торговий дім. Маєтком він поступався лише власникові сучасного парового млина німцеві Шредеру. Велетенське обладнання мололо чотири сорти борошна, з яких два найкращі йшли на експорт. Імпозантна будівля млина, зрештою, й нині залишається в доброму стані.
У 1885 році в Гуляйполі жило майже п’ять із половиною тисяч осіб, тут містилися: земська управа, церква, синагога, школа й тридцять крамниць. Власником однієї з них був купець Дмитро Тупіков, який оплатив будівництво жіночого ліцею і виділяв кошти на стипендії для найздібніших, але це радше був гідний шани виняток. Попри те, що тут наживалися статки, багатії неохоче інвестували в місто. Натомість через кілька років після заводу Кернера тут був збудований театр «Колізей», бо фабриканти й власники потребували розваг світового рівня.
Однак сам лише «Колізей» не змінив того факту, що Гуляйполе залишалося провінційною дірою. Тут практично не було медичної служби, відповідно смертність дітей від року до п’яти становила п’ятдесят відсотків. Коли наприкінці століття будували залізницю, місцевих запитали, чи хотіли б вони, щоб колія проходила через їхнє село. Ті відмовилися, побоюючись, що локомотив гудком лякатиме телят. Тоді й увійшла в обіг приказка: «Дурний, як гуляйпільська громада». У 1902 році зі шістсот тридцяти одного господаря хрестиками підписувалось п’ятсот вісімдесят чотири. У Гуляйполі налічувалося тоді понад десять тисяч мешканців.
І все виразнішим ставало соціальне розшарування. У той час, як Кернер і Крюґер сидять у театрі, робітники на їхніх заводах працюють по дванадцять-шістнадцять годин на добу. Загалом, селянам зовсім не легше, ніж сорок років тому. Водночас із робітниками з інших закладів до Гуляйполя починають їздити агітатори, чиї гасла падають на родючий ґрунт. На заводах створюються осередки радикальних політичних партій, вибухають страйки. Покірні селяни з Гуляйполя починають бунтувати.
II
Продавчиня на гуляйпільському базарі приглядається до мене з підозрою. Для кого запис? Чи можна подивитись документи? Маєте дозвіл? І чого раптом Польщу цікавить Нестор Іванович і Гуляйполе?