Ним є в’язень табору в Стшалкові Адольф Красновольський. Досить незрозуміла постать, про яку нічого докладніше не відомо. Він мав бути посередником у листуванні Батька з радянським посольством у Варшаві. В кореспонденції начебто обговорювались можливості звільнення Махна з табору й деталі планованого повстання у Східній Галичині. Спочатку роль кур’єра виконувала Галина, якій дозволялося залишати Стшалково у зв’язку з вагітністю. Проте завдання було ризикованим, Красновольський, якого відрекомендував Махнові приятель, запропонував, що втече з табору, щоб передати листи. З незрозумілих причин він повідомив про свої плани інспектора табору Швіґєра (Суґєра?). З цього моменту обмін повідомленнями відбувався під суворим наглядом польської поліції, а Красновольський отримав дозвіл вільно залишати табір. Коли вже було отримано всю інформацію, комісар Ястжембський, який вів справу, порадив комісарові Хвату обшукати барак Махна. Листи й ключ до використовуваного в них шифру було знайдено під розхитаною паркетиною в підлозі.
Півтори години свідчень Красновольського дозволяють зрозуміти лише те, що вся ця афера шита білими нитками. Репортер «Робітника» безжалісно показує невідповідності: «Цей свідок, який, зрештою, демонструє низький розумовий рівень, під перехресним вогнем запитань захисту плутається у своїх свідченнях, не може, наприклад, пояснити, чому він не доповів польській владі, хоч і діяв солідарно з нею проти Махна, що добивається амністії від більшовиків». Красновольський в’язне з кожною відповіддю, в залі панують веселощі. Вилущений з листів план повстання «за допомогою совєтської автомобільної бригади і роти доброї піхоти» звучить досить безглуздо. Важко повірити, що такий досвідчений конспіратор, як Махно, дав себе втягнути в настільки ідіотичну аферу.
У четвер свідчення дає Якуб Яґодзінський, приятель Махна ще з часів Бутирки. У судових протоколах ми не знайдемо нічого, крім того, що свідок дає Махнові прихильну оцінку. Дещо більше світла може кинути на цю постать пізніше висловлювання Галини. Давні знайомі зустрілись на будівниц-тві — там працювали в’язні, утримувані в Стшалкові. Яґодзінський уже кілька років мешкав у Польщі і на будівельний майданчик приїхав у справах. Він обіцяв Махнові допомогу в звільненні. На думку Галини, саме Яґодзінський звів Махна з невідомим махновцям Адольфом Красновольським. Останній мав стати посередником у контактах із радянським посольством. Кузьменко стверджувала, що Махно домагався винятково амністії і не планував жодного повстання. Процес вона вважала спільною інтриґою радянської та польської влади, які хотіли позбутись небезпечного революціонера. Яґодзіньський, як вона вважала, був невинуватий і також став жертвою провокації Красновольского.
Особливо цікавим обіцяє бути п’ятничне засідання. Цього дня очікується виступ графологів, які мають представити експертизу знайдених листів. Панує загальне переконання, що вона матиме неабияке значення для остаточного вироку. На думку графологів Антонія Лоренца і Генрика Квєцінського, певні характерні риси дозволяють підозрювати, що один із листів був написаний Галиною Кузьменко. Однак можливість приписування авторства решти Махнові чи його дружині викликає сумніви. Натомість майже з цілковитою впевненістю графологи стверджують, що підписи Махна на кореспонденції поставлені не його рукою. Судовий експерт оцінює шифр, який використовувався в листах, як дуже простий. Він зазначає, що радянські шифри зазвичай є набагато складнішими.
Наприкінці дня заслуховують ще свідка Карашкевіча, який перебував у районі дій махновців між серпнем 1919 і березнем 1920 рр. Усі очікують на описи кривавої різанини, пограбувань і насильства. Заслухані раніше свідки говорили винятково про банду, «яка вбивала, грабувала й знущалася переважно з інтеліґенції, вирізала жінкам груди». Тим часом Карашкевіч свідчить, що отаман «ніколи бандитом не був, українська публіцистика вважала Махна людиною ідеї». На запитання обвинувача, яким було ставлення селян до Махна, Карашкевіч переконано відповідає: «Його любили». (У п’ятницю нарешті оголошують вирок у справі поручника Баґінського й підпоручника Вєчоркевіча. Офіцерів визнають винними в інкримінованих їм діях і засуджують до смертної кари через розстріл).
На суботу заплановані останні промови. Махно визнає, що перетнув польський кордон, сподіваючись на «гостинність братнього слов’янського народу». Акт обвинувачення — це, на його думку, «велика історична помилка», яку, він впевнений, все ж буде виправлено. Прокурор Вассерберґер виголошує «стислу і сильну промову». Наче мимохідь він зауважує, що це «найцікавіша справа з-поміж усіх політичних справ, які розглядались у наших судах». Після нього слово беруть двоє захисників. Адвокат Францішек Пасхальський визнає, що Махно дійсно вступав у ситуативні союзи з більшовиками, але «такими були вимоги моменту». Захисник нагадує, що навіть відомий своїми національно-демократичними поглядами генерал Галлер уклав із комуністами угоду проти німців. Перебування Махна на лаві підсудних він розцінює як наслідок «гри сусідньої держави». Другий адвокат додає, що злочини, скоєні на Україні, занадто легко, безкарно й зазвичай несправедливо приписують махновцям.