Галина працює хатньою робітницею і пралею в пансіоні для дівчат. Батько береться за різні заняття, але йому ніде не вдається зачепитись надовго. Він цікавиться есперанто, універсальною міжнародною мовою, що має об’єднати всіх людей. Вчить, що anarkio estas la patrino de ordo — анархія мати порядку, але все ще слабо знає французьку. На додачу прострелена нога й туберкульоз, що стає все важчим, унеможливлюють для нього тривале фізичне навантаження. Отже, якийсь час він працює на металургійному заводі, пізніше токарем на «Рено». Підробляє вдома плетінням капців із соломи. З такої самої жалюгідної праці живе й Аршинов, який разом із родиною в’їхав до сусіднього помешкання. Операція на пораненому коліні не дає результатів, і знову лише рішучий протест Батька зупиняє лікарів перед ампутацією.
Єдине захоплення, якому Махно відданий цілковито — це співредагування з Аршиновим газети «Дело Труда». Проте невдовзі в них починається конфлікт з ортодоксальними анархістами. Вони виступають за створення Платформи, вищої інстанції, що надала б ідеології стрункості, а рухові — певного різновиду партійної структури. Проте верхівка анархістів відкидає цю ідею, а Волін, який також кинув якір у паризькій «українській колонії», прямо називає її спробою «збільшовизувати» анархізм. Він дорікає Аршинову більшовицьким минулим і закидає йому, що партійність у нього в крові. Але й Махно, й Аршинов намагаються зробити висновки з програної революції. Вони переконані, що причиною поразки була відсутність згуртованої, централізовано керованої організації, яка була в більшовиків.
«Паризький період» для Махна, якому дошкуляють хвороби й бідність, — час найбільшої публіцистичної активно-сті. Його тексти публікуються переважно в «Деле Труда», але зав’язується також співпраця з «Le Libertaire» та детройтським журналом «Пробуждение». Фінансова ситуація Батька не покращується: у цих виданнях публікуються заради справи, а не заради грошей. Нестор Іванович пише щиро й сміливо, але ніколи не навчиться робити це цікаво. Він розповідає про реалії війни і практичне застосування положень анархізму. Він викриває цинізм і брехню більшовиків, полемізує з авторами сенсаційних досліджень, спогадів і художніх творів на тему махновщини. Здебільшого це книжки критичні, нерідко сповнені серйозних обвинувачень. Махновців у них зображено як дику, п’яну банду, що суто з жорстокості вбиває кого попало. Махно невтомно захищає добре ім’я руху, вимагає доказів, закликає авторів до публічної дискусії.
1926 року в Парижі виходить оповідання «Махно і його єврейка» Жозефа Кесселя, майбутнього автора скандальної «Денної красуні». Твір спирається на антимахновський памфлет Миколи Герасименка. В оповіданні Кесселя Нестора Івановича зображено як закоханого у молоду єврейку психопата, що змушує її до церковного шлюбу. Брошура Герасименка на той час є вже такою ж скомпрометованою, як і її автор, вигнаний з Чехословаччини за шпигування на користь більшовиків. Попри це, як відлуння, повертаються звинувачення в антисемітизмі й погромах, якими начебто керував Махно. Він сам пише звернення «До євреїв усіх країн», у якому вимагає або припинити цькування, або надати докази його уявних злочинів. Справа викликає велике зацікавлення, у зв’язку з чим у клубі «Faubourg» відбувається зустріч Махна й Кесселя. За словами Александра Скірди, французького дослідника махновщини, Нестор Іванович виходить із суперечки переможцем.
1927 року Галина з дочкою виїжджають з Венсенна. Туберкульоз, який розвивається в Махна, є небезпечним для Люсі. Крім того, стосунки в сім’ї вже віддавна не складаються. Цікаве зображення особистого життя Махна паризьких часів знаходимо у спогадах Іди Метт. Ця молода єврейка з Білорусі познайомилася з Батьком 1925 року в редакції «Дела Труда». На три роки вона стала для нього кимось на зразок секретарки. Її спогади про Махна сповнені співчуття й захоплення. Метт змальовує Батька як людину зламану, вирвану зі світу легендарної козацької слави й закинуту в еміґрантські злидні, як харизматичного вождя, що перетворився на сірого обивателя.
