Спробуймо глянути на Степового Вовка, виходячи з цих засад, і він постане перед нами як людина яскравої індивідуальності і вже через саме це не як міщанин, бо кожна яскрава індивідуальність обертається проти свого «я» і має нахил руйнувати його. Ми бачимо, що в Степового Вовка є великий потяг і до святості, і до розпусти, а все ж через якусь млявість чи інертність він не може злетіти у вільний бурхливий всесвіт, не може подолати тяжіння важкої, рідної планети міщанства. Тут його місце у всесвіті, тут його пута. До такого самого типу належить переважна більшість інтелектуалів і митців. Тільки найсильніші пробиваються крізь шар атмосфери, що оточує цю планету, й досягають космосу, а решта здається або йде на компроміс: вони зневажають міщанство, а все-таки належать до нього, додають йому сили і слави, оскільки врешті мусять його прийняти, щоб мати змогу жити далі. Життя цих незчисленних людей не виростає в трагедію, це, швидше, велика невдача, лиха доля, в пеклі якої дозріває і дає плоди їхній хист. Одиниці, що вириваються на волю, попадають у світ, не обмежений приписами, і яскраво гинуть, вони мають ореол трагічності, але їх дуже мало. А для решти, які не рвуть своїх пут і від яких міщанство часто має велику користь, відкрите третє царство, уявний, але суверенний світ ― гумор. Тим неспокійним степовим вовкам, вічним, тяжким страдникам, яким забракло сили, щоб дорости до трагедії, пробитися в міжзоряний простір, які почувають, що покликані жити у світі без приписів, а проте не витримують його атмосфери, усім їм, коли їхній дух зміцнився в стражданнях і став гнучким, надається компромісний вихід -― гумор. Гумор завжди має в собі щось міщанське, хоч справжній міщанин не здатен його розуміти. В його уявній сфері здійснюються плутані, суперечливі ідеали всіх степових вовків: тут можна не тільки водночас визнавати святість і розпусту, прихиляти один до одного полюси, а ще й поширити це поєднання протилежностей на міщанина. Тут одержимий ідеєю Бога може схвалити злочинця або навпаки, але обом, а також усім іншим, що живуть поза межами умовностей, не можна схвалювати ще й нейтральну, теплувату середину ― міщанство. Тільки гумор, чудесний винахід скованих у своєму покликанні до найбільших вчинків, незвичайно обдарованих, майже трагічних невдах, тільки гумор (може, найсвоєрідніше й найгеніальніше досягнення людства) робить неможливе, своїм магічним промінням пронизує і поєднує всі ланки людського єства. Жити у світі ніби то й не світ, поважати закон і все-таки стояти над ним, володіти так, ніби ти нічим не володієш, відмовлятися, ніби ти й не відмовляєшся,― всі ці улюблені й часто формульовані вимоги найвищої життєвої мудрості здатний здійснити тільки гумор.
І коли б Степовому Вовкові, якому не бракує для цього хисту і вміння, ще й пощастило в задушливому хаосі свого пекла зварити, відпарувати цей чарівний напій, він був би врятований. Йому не вистачає для цього ще багато чого. Але можливість урятуватися, надія на це є. Ті, хто його любить, кому не байдужа його доля, бажають йому цього порятунку. Щоправда, він тоді назавжди застрягне в міщанському світі, зате його муки стануть легші й даватимуть плоди. В його ставленні до міщанства,― байдуже, чи то буде любов, чи зненависть,― зникне сентиментальність, і його перестане пекти сором, що він прив'язаний до цього світу.
Щоб досягти цього чи, може, нарешті все ж таки зважитися ще на стрибок у космос, такий Степовий Вовк повинен колись стати віч-на-віч із самим собою, повинен зазирнути в хаос власної душі й до кінця збагнути її. Тоді його сумне існування відкрилося б йому у всій своїй незмінності, і надалі він уже не зміг би перебігати з пекла своїх інстинктів у розраду сентиментальної філософії, а з неї ― у сліпий шал своєї вовчої натури. Тоді людина й вовк змушені були б визнати одне одного без облудної маски емоцій і глянути одне одному просто у вічі. Тоді вони або вибухнули б і назавжди розлучилися б, поклавши край Степовому Вовкові, або в їхніх очах засвітився б гумор і вони взяли б шлюб з розрахунку.
Можливо, що Гаррі колись вибере цей останній шлях. Можливо, що він колись зуміє пізнати себе, або діставши одне з наших маленьких дзеркал, або зустрівшись з безсмертними, або, може, знайшовши в одному з наших магічних театрів те, що саме йому потрібне, щоб звільнити свою здичавілу душу. На нього чекають тисячі таких можливостей, його доля непереборно притягає їх до себе, всі аутсайдери міщанського світу живуть в атмосфері цих магічних можливостей. Досить якоїсь дрібниці ― і вдарить блискавка.