Густав засміявся.
— Хлопче, ти так премудро говориш, що тебе б довіку слухати: було б і корисно, й приємно. І, може, ти навіть трішечки маєш слушність. Але тепер заряди, буд ласка, знов свою гвинтівку, бо ти щось надто замріявся Щомиті може надбігти пара оленів, а ми їх філософією не вб'ємо, все-таки треба мати у гвинтівці кулю.
Над'їхала машина і відразу ж перекинулася, бо дорога була перегороджена. Один із пасажирів, що лишився живий, гладкий рудий чоловік, нестямно вимахуючи руками, оббіг навколо машини, тоді озирнувся на всі боки й побачив наш сховок. Лаючись, він підбіг до дерев й почав стріляти в нас із револьвера.
— Геть звідси, а то я вб'ю вас! ― крикнув йому Густав
Чоловік націлився в нього і ще раз вистрілив. Тоді ми вдвох вистрілили, і він упав.
З'явилося ще дві машини, і ми їх обидві підбили. Потім на дорозі стало тихо й порожньо, видно, пішла чутка, що нею їхати небезпечно. Тепер ми мали час помилуватися чудовим краєвидом. По той бік озера лежало в долині невеличке містечко. Над ним з'явився дим, і скоро ми побачили, як вогонь почав перекидатися з даху на дах. Чути було також стрілянину. Дора заплакала, і я погладив її по мокрих щоках.
— Невже ми всі загинемо? ― спитала вона.
Ніхто їй не відповів. Тим часом знизу надійшов якийсь чоловік, побачив розбиті машини, почав нишпорити навколо них, засунув в одну з них голову й витяг строкату парасольку від сонця, шкіряну жіночу торбинку і пляшку вина. Тоді мирно сів на захисний мур, ковтнув вина, витяг з торбинки щось загорнене у фольгу, з'їв його, допив вино з пляшки й задоволено пішов далі, тримаючи під пахвою парасольку. Дивлячись, як спокійно він простує дорогою, я сказав Густавові:
— Невже ти зміг би вистрілити в цього чоловіка й продірявити йому голову? їй-богу, я не зміг би.
— А тебе ніхто й не просить,― буркнув він.
Але йому також стало незатишно на серці. Тільки-но ми побачили людину, що поводилася ще мирно, природно, як дитина, що перебувала ще в стані невинності, як нам раптом уся наша хвалена, необхідна діяльність здалася безглуздою і огидною. Хай йому чорт, стільки крові! Нам стало соромно. Але кажуть, що під час війни навіть на генералів інколи нападає таке почуття.
— Годі нам тут сидіти,― жалібно мовила Дора.― Злазьмо додолу, в машинах напевне знайдемо щось попоїсти. Чуєте, ви, більшовики, невже ви не зголодніли?
Внизу, в охопленому полум'ям містечку, вдарили на сполох, лунко й моторошно. Ми почали злазити з дерева. Коли я допомагав Дорі вибиратися з вежі, то поцілував її в коліно. Вона дзвінко засміялася, та враз дошка подалася під нами, і ми обоє полетіли в порожнечу...
Знов я опинився в напівкруглому коридорі, схвильований тим дивним полюванням. І всюди, на кожних дверях, я бачив звабливі написи:
MUTABOR
ПЕРЕВТІЛЕННЯ В БУДЬ-ЯКУ ТВАРИНУ ЧИ РОСЛИНУ
КАМАСУТРА
НАВЧАННЯ ІНДІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА КОХАННЯ
КУРС ДЛЯ ПОЧАТКІВЦІВ: 42 РІЗНІ СПОСОБИ КОХАННЯ
ПРИЄМНЕ САМОГУБСТВО ТИ ПОМРЕШ ЗІ СМІХУ
ХОЧЕТЕ ОБЕРНУТИСЯ В ДУХ?
МУДРІСТЬ СХОДУ
О, ЯКБИ Я МАВ ТИСЯЧУ ЯЗИКІВ!
ТІЛЬКИ ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ
ПРИСМЕРК ЄВРОПИ
ЦІНИ ЗНИЖЕНІ.
Й ДОСІ ЩЕ ПОЗА КОНКУРЕНЦІЄЮ
ІДЕАЛ МИСТЕЦТВА
ПЕРЕТВОРЕННЯ ЧАСУ В ПРОСТІР ЗА ДОПОМОГОЮ МУЗИКИ
СМІХ КРІЗЬ CЛЬОЗИ
КІМНАТА ГУМОРУ
ІГРИ ВІДЛЮДНИКА
ПОВНОЦІННА ЗАМІНА ВСІХ ФОРМ СПІЛКУВАННЯ
Написам не було кінця. На одних дверях я прочитав
ВСТУП ДО ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
УСПІХ ЗАБЕЗПЕЧЕНИЙ
Напис зацікавив мене, і я зайшов у ті двері. Я опинився в темнуватому, тихому приміщенні, де перед скринькою, схожою на велику шахівницю, сидів долі по-східному якийсь чоловік. Першої миті мені здалося, що то мій приятель Пабло, принаймні він був у такій самій яскравій шовковій куртці й мав такі самі темні променисті очі. ― Ви Пабло? ― спитав я.
— Я ніхто,― привітно відповів чоловік.― У нас тут немає імен, ми не якісь окремі особи. Я гравець у шахи. Хочете, щоб я вас навчив формувати особистість?
— Так, навчіть, будь ласка.
— То дайте мені кілька десятків своїх фігур.
— Моїх фігур?..
- Фігур, що на них, як ви бачили, розпалася ваша так звана особистість. Я ж не можу грати без фігур.
Він підніс мені дзеркальце, і я знов побачив у ньому, як цілість моєї особи розпадалася на багато «я». Їхня кількість, здавалося, без кінця зростала. Але тепер фігури були дуже маленькі, десь так завбільшки, як шахові. Гравець спокійно, впевнено взяв кілька десятків тих фігур і поставив на підлогу біля шахівниці. Ставлячи їх, він почав монотонно говорити, як людина, що вже не вперше виголошує ту саму промову чи лекцію: