— Добре? О ні! ― розпачливо вигукнув я.― Господи, все, що я робив, таке недобре, таке безмежно дурне, таке погане! Я тварюка, Моцарте, безглузда лиха тварюка, хвора й зіпсована, ви тисячу разів маєте слушність. Але що стосується цієї дівчини, то вона сама так хотіла, я тільки виконав її власне бажання.
Моцарт нечутно засміявся, але зробив мені велику ласку ― вимкнув радіо.
Моє виправдання, в яке я щойно так щиро вірив, зненацька самому мені здалося нікчемним. Я раптом пригадав собі, що коли Герміна говорила про час і вічність, то я зразу ж був готовий сприйняти її думки як віддзеркалення своїх власних думок. А проте ні на мить не засумнівався в тому, що думка про смерть від моєї руки була її власною, що тут я нітрохи не вплинув на неї, наче інакше й бути не могло. Але чому ж я тоді не тільки прийняв цю страхітливу, дивовижну думку, не тільки повірив у неї, а навіть наперед угадав її? Може, все ж таки тому, що вона була моя власна? І чому я вбив Герміну саме тієї миті, коли побачив її голою в обіймах іншого?
Моцартів нечутний сміх звучав мудро й глузливо.
— Ви жартун, Гаррі,― сказав Моцарт.― Невже цій дівчині справді не було чого побажати від вас, крім ножа? Кажіть це комусь іншому, а не мені! Ну, принаймні ви хоч загнали його добре. Бідолаха навіть не стріпнулася Може, вам час би вже з'ясувати наслідки свого галантного ставлення до цієї дами? Чи ви хочете уникнути наслідків?
— Ні! ― вигукнув я.― Невже ви не розумієте? Як же б я захотів уникнути наслідків! Я прагну тільки одного ― спокутувати, спокутувати і ще раз спокутувати свою вину, покласти голову під сокиру, отримати заслужену кару, бути знищеним.
Моцарт дивився на мене так глузливо, що мені важко було витримати його погляд. ― Які ж ви патетичні! Але ви ще навчитесь гумору Гаррі. Гумор ― це завжди гумор вішальника, і, якщо треба буде, ви навчитесь його саме на шибениці. Ви готові до цього? Так? Ну то йдіть до прокурора, відбудь те всю судову процедуру, в якій дуже мало гумору, аж до тієї миті, коли вдосвіта на в'язничному подвір'ї холодне лезо сокири відітне вам голову. Отже, ви готові до цього?
Перед мною раптом спалахнув напис:
СТРАТА ГАРРІ
Я кивнув головою і враз опинився на голому подвір'ї між чотирма мурами з маленькими заґратованими віконцями, побачив приготовану гільйотину й десяток чоловіків у мантіях та сурдутах. Я стояв серед них, тремтів на холодному повітрі сірого досвітку, серце моє стискалося з жалюгідного страху, але я був готовий і згідний прийняти кару. Мені сказали вийти наперед і стати навколішки. Прокурор скинув шапку й відкашлявся, решта чоловіків також відкашлялися. Прокурор розгорнув перед собою аркуш гербового паперу й почав читати: