Вона лежала непорушно. Чи буде боляче? Кажуть, це найпростіший спосіб померти. Зціпивши зуби, Наталі різнула гострим ножем по лівому зап’ястю. Поріз виявився глибоким, і вона ледь погамувала крик болю. Ніж випав з долоні. Якусь мить вона спостерігала, як вода навколо неї стає рожевою і темнішає, а потім заплющила очі.
Жінка лежала, думала про Сліпа, про його привабливе обличчя, довгі пасма чорного кучерявого волосся і прекрасне сильне тіло, аж доки спокійно не вислизнула із життя, що більше не було їй потрібним.
Розділ четвертий
Армо Шалік повернувся до свого номера в понеділок, о 8:30 ранку. Його зустрів Шерборн із повідомленням про те, що Феннел уже в Парижі. Доки Шалік сидів за столом і похмуро зиркав на асистента, той пояснив йому обставини справи.
— Сподіваюсь, я вчинив правильно, сер. Якби я міг зв’язатися з вами, то обов’язково спитав би вашої думки.
У Шаліка видалися кепські заміські вихідні з дівчиною за викликом, про що він, звісно, не мав жодного наміру повідомляти Шерборна. Однак особисте фіаско тільки посилило його гнів.
— Чудово, Феннел зник. А він не поділився міркуваннями щодо справи Каленберґа?
— Ні, сер. Феннел примчав сюди й полетів геть, як комета.
Шалік передчував, що понеділок виявиться жахливим. А якби дізнався, що три плівки, де записано деталі його плану з викрадення персня Борджіа, вже лежать на столі Макса Каленберґа, то вважав би цей день абсолютною катастрофою. Та єгиптянин цього не знав.
Роздратований і знервований, він зібрав о 9:30 нараду, на якій пояснив Ґеї, Ґеррі та Кену Джонсу, що Феннел мусив поїхати й тепер перебуває в Парижі.
— Нема потреби вдаватись у деталі, — сказав Шалік. — Містер Феннел відбув настільки квапливо, що не встиг поділитися зі мною думками щодо заходів безпеки, які вжив Каленберґ. Сподіваюся, він розкаже про це вам, коли ви всі зустрінетесь у готелі «Ренд Інтернешнл». Оскільки в мене сьогодні надзвичайно зайнятий ранок, не бачу потреби продовжувати наші з вами збори, — Шалік перевів погляд на Ґеррі. — Ви ретельно вивчили карти, які я вам дав?
— Так, жодних проблем, — відповів пілот. — Я можу дістатися туди.
— Гаразд. Отже, тепер доля операції у ваших руках. Я зробив усе можливе, щоби спростити її для вас. Тепер усе залежить тільки від вас. Ви відлітаєте сьогодні, а до Йоганнесбурга прибуваєте завтра вранці, — шеф змовк, завагався, а тоді продовжив: — Маю чесно попередити вас, що Феннел — небезпечний злочинець, однак без нього не обійтись, якщо хочемо досягти успіху, — він поглянув на Ґеррі: — Здається, ви спроможні подбати про себе, тож попрошу вас подбати і про міс Десмонд.
— Із задоволенням, — спокійно відповів Ґеррі.
— Ох, Армо, — нетерпляче втрутилася Ґея. — Ти ж знаєш, що я можу й сама дати собі раду. Навіщо метушишся?
— Чоловіки завжди хвилюються за красивих жінок. Я не виняток, — Шалік, знизавши опецькуватими плечима, глянув Ґеррі у вічі. Пілот кивнув. — Ну гаразд, bon voyage[12] й успіху! Шерборн віддасть вам квитки та повідомить усі необхідні деталі.
Коли трійця пішла, Шалік узявся шукати перелік зустрічей, який Наталі завжди лишала йому на столі. Не знайшов. І знову товстуна охопило відчуття, що понеділок виявиться не просто виснажливим. Він розгнівано зайшов до кабінету секретарки і вражено з’ясував, що за столом її нема — вперше за останні три роки. Поглянув на годинник: десята ранку. Повернувшись до свого кабінету, Шалік викликав Шерборна.
— Де міс Норман?
— Гадки не маю, сер, — байдуже відказав Шерборн.
Шалік люто зиркнув на нього:
— То дізнайся! Може, вона захворіла. Зателефонуй їй додому!
Задзеленчав телефон. Нетерплячим жестом Шалік наказав Шерборну відповісти.
Той підняв слухавку й чванливо мовив:
— Резиденція містера Шаліка, — настала пауза, а тоді асистент запитав уже позбавленим пихи голосом: — Хто? Що ви таке кажете?
Шалік люто зиркнув на Шерборна, але закляк, коли побачив, що асистент зблід, а його очі повняться тривогою.
— Зачекайте хвилинку.
— Хто там?
— Сержант Ґуд’ярд зі Спеціальної служби[13] хоче поговорити з вами, сер.
Чоловіки перезирнулися. Шалік одразу подумав про три небезпечні валютні транзакції, які він недавно здійснив, вивівши з Англії дев’ятсот тисяч фунтів. Невже Скотленд-Ярд щось про це рознюхав? Долоні єгиптянина спітніли.
Шалік вирівняв голос і, не глянувши на Шерборна, відповів:
— Скажи, нехай піднімається.
Через три хвилини, відчиняючи двері номера, Шерборн зустрів кремезного чоловіка з уважними очима, схожим на мухоловку ротом і потужною щелепою, подібною до носа корабля.
— Заходьте, сер, — Шерборн відступив убік. — Містер Шалік зараз прийме вас.
Сержант Ґуд’ярд увійшов до кімнати, подивився на Шерборна й підняв важкі брови.
— Привіт, Джордже... А я уже вважав, що ти помер.
— Ні, cep, — на обличчі Шерборна виступив піт.
— А шкода. Тримаєшся подалі від проблем?
— Так, сер.
Сержант Ґуд’ярд окинув приймальню критичним поглядом.
— А ти знайшов для себе хороше гніздечко, правда, Джордже? Дозволю собі припустити, що тут краще, ніж у Пентонвіллській в’язниці.
— Так, сер.
Шерборн прочинив двері Шалікового офісу.
Уважно придивившись до єгиптянина, Ґуд’ярд зайшов до кабінету, який вражав своєю розкішшю.
Шалік підвів погляд, розглядаючи офіцера поліції, що повільно підходив до його столу.
— Сержанте Ґуд’ярд?
— Так, сер.
Шалік вказав йому рукою на стілець.
— Сідайте, будь ласка, сержанте. Щось трапилося?
Ґуд’ярд вмостився на стільці й холодно зиркнув на Шаліка. Товстунові стало незатишно, як і всім винним людям під час поліційної перевірки, але вираз обличчя його не видав.
— Гадаю, міс Наталі Норман працює на вас?
Шалік здивовано кивнув.
— Саме так. Але сьогодні вранці вона не прийшла. З нею щось трапилося?
— Вона померла в суботу вночі, — відповів Ґуд’ярд спокійним, притаманним усім поліціянтам голосом. — Скоїла самогубство.
Шалік здригнувся: він страшенно боявся смерті. Товстун на кілька секунд закляк, а тоді його меткий жорстокий розум ожив. Кого він знайде їй на заміну? Хто тепер доглядатиме за ним? Те, що Наталі мертва, нічого не означало для єгиптянина. А ось те, що він останні три роки покладався на неї в питаннях організації соціального та ділового життя, означало багато.
— Мені прикро це чути, — Армо потягнувся за сигарою і замовк, щоб обрізати кінчик. — Чи відома причина?
«От сволота!» — подумав Ґуд’ярд, але на його обличчі не проявилося й крихти огиди.
— Саме тому я тут, сер. Сподівався, що причину мені скажете ви.
Шалік запалив сигару й випустив з рота запашний дим. Потім похитав головою.
— Мені шкода, але я взагалі нічого не знаю про міс Норман, нічогісінько. Я завжди вважав її чудовим працівником. Вона була поруч зі мною три роки, — він відкинувся на директорському кріслі й поглянув Ґуд’ярду прямо у вічі. — Я заклопотана людина, сержанте. Не можу дозволити собі проявляти інтерес до людей, які працюють на мене.
Ґуд’ярд намацав у кишені пальто маленький предмет, дістав його і поклав на білий записник перед Шаліком.
— Ви знаєте, що це, сер?
Шалік насупився, розглядаючи товсту канцелярську скріпку. Такими послуговуються, щоб з’єднувати важкі та об’ємні юридичні документи.
— Вочевидь, це канцелярська скріпка, — лаконічно відказав він. — Сержанте, сподіваюся, ви маєте серйозні підстави ставити такі запитання. Ви ж віднімаєте у мене час.
— Звісно, я маю підстави, — Шалікова уїдливість не порушила спокою Ґуд’ярда. — Здогадуюся, містере Шалік, що ви маєте справу з багатьма операціями, якими можуть цікавитися ваші конкуренти.
Шалікове обличчя закам’яніло.
— А хіба це має вас цікавити?
— Ні, сер, але могло б пояснити появу цього предмета тут, — Ґуд’ярд торкнувся до скріпки.
— Що ви маєте на увазі?
— Те, що на перший погляд скидається на скріпку, насправді є високочутливим мікрофоном. Володіти таким заборонено, й використовують його лише спеціальні служби. Інакше кажучи, сер, цей пристрій застосовують винятково для шпигунства.
Витріщаючись на скріпку, Шалік відчув, як кров холоне у його жилах.
— Не розумію... — протягнув, хвилюючись, він.
— Цю канцелярську скріпку знайшли у квартирі міс Норман, — пояснив Ґуд’ярд. — На щастя, детектив, який розслідує її смерть, виявився достатньо кмітливим, аби розпізнати призначення речі. Тому справу передали до Спеціальної служби. От я і тут.
Шалік облизав сухі губи.
— Я нічого не знаю про це.
— Ви бачили мікрофон раніше?
— Гадаю, ні... Та як я можу взагалі знати? — опанувавши напад паніки, Шалік махнув головою, показуючи на гору документів на столі, з’єднаних великими канцелярськими скріпками. Щоправда, жодна з них не була такою великою, як та, що лежала на блокноті. — Можливо... Не знаю.
— Для успішного використання мікрофона, — вів далі Ґуд’ярд, ховаючи пристрій у кишеню, — необхідний спеціальний магнітофон. Чи можу я оглянути стіл міс Норман?
— Звісно, — Шалік звівся на ноги й провів сержанта до кабінету Наталі. — Ось її стіл.
Ґуд’ярд швидко й ретельно все оглянув. Він також подивився в ящиках для зберігання документів та у шафі, де Наталі вішала пальто.
— Нічого... — він повернувся до Шаліка. — Чи є у вас причини вважати, що міс Норман могла шпигувати за вами?
— Жодних.
— Чи знаєте ви щось про її особисте життя? Як я розумію, з нею жив якийсь молодик. Люди з будинку бачили, як він заходив до квартири міс Норман. Ви знаєте, хто він?
На обличчі Шаліка відбилося щире здивування.
— Я заледве можу в це повірити... Але так і було, раз ви кажете. Ні, я нічогісінько не знаю про неї.
— Розслідування ще триватиме, сер. Я хотів би потім знову побачитися з вами.
— Ви завжди можете знайти мене тут.
13
Спеціальна служба — відділ Департаменту кримінального розшуку, що виконує у Великобританії роль політичної поліції.