Біля гелікоптера сиділи навпочіпки четверо банту, які, широко всміхнувшись, звелися на ноги, коли «ленд-ровер» пригальмував.
— Ось ми й на місці, — сказав Кен, вилазячи з авто. — Я розрахуюся з цими хлопцями. Не варто, щоб вони тут блукали. А намет ми із Тембою і самі поставимо.
Ґеррі відразу ж рушив до гелікоптера. Ґея вислизнула з авто і потягнулась. У дорозі машину добряче підкидало, тому в жінки затекли м’язи, та ще й спека дошкуляла. Феннел виліз із «ленд-ровера» і запалив цигарку. Він не виявляв жодного наміру допомогти Тембі розвантажувати обладнання — натомість запхав руки в кишені шортів і витріщився на Ґею, яка стояла спиною до нього, широко розставивши ноги й поклавши руки на стегна.
Кен попрощався з банту й повернувся до «ленд-ровера».
— Між цими деревами і водоспадом є великий ставок, — сказав він Ґеї, вказуючи напрям. — Там безпечно плавати... нема крокодилів.
— Я можу якось допомогти?
— Ні, дякую... Ми із Тембою впораємось.
Джонс приєднався до Темби, і вони разом витягнули намет.
Важко дихаючи, Феннел підійшов до Ґеї.
— Водоспад? Може, ходімо поглянемо на нього?
Він чекав, що вона йому відмовить, і його вже починав проймати гнів. Та Ґея байдуже подивилася на залицяльника, а потім, на його здивування, сказала:
— Так... ходімо поглянемо.
Тоді повернулася й рушила вперед, до густої смуги дерев та високої слонової трави, що оточувала галявину.
Феннел відчув, як у ньому заграла кров. Невже це запрошення? Він швидко зиркнув у напрямку гелікоптера. Ґеррі був надто заклопотаним, зриваючи брезент із гвинта. Кен і Темба встановлювали намет. Тремтячи, Феннел пішов за Ґеєю, яка вже зникла в чагарниках.
Він наздогнав жінку, коли та йшла по вузькій стежинці, і сповільнився, розглядаючи її струнку спину й прекрасні довгі ноги. Метрів за двадцять виднівся маленький десятиметровий водоспад, що закінчувався просторою котловиною, з якої виринав широкий потік. Та котловина була схожа на бездоганний штучний басейн.
Коли Феннел простягнув до Ґеї руку, жінка озирнулася.
— Правда ж тут гарно? — мовила вона.
Сонце обпікало їх. Оточені деревами, вони були немов єдиними людьми на землі.
— Поплаваймо, — сказав Феннел і зняв сорочку. — Ну ж бо, крихітко, роздягайся.
Вона уважно поглянула на волосатий мускулистий торс Лью і похитала головою.
— Я плаваю на самоті, містере Феннел.
— Ой, та годі! Невже ти гадаєш, що я ніколи раніше не бачив голої жінки? І закладаюся, що ти бачила голого чоловіка, — посмішка прилипла до його рота, а все обличчя палахкотіло від жаги. — Не варто гратися зі мною в сором’язливість. Роздягайся, а то мені доведеться тобі допомогти.
Її спокійний, сміливий погляд збив Лью із пантелику.
— Поплавайте самі... Я повертаюся.
Щойно жінка відвернулася, Феннел схопив її за зап’ястя.
— Ти залишишся тут, — низьким, тремтячим голосом сказав Лью. — І роздягнешся. Тобі потрібно трохи любощів, крихітко, і я саме той, хто тобі їх дасть.
— Заберіть від мене руки, — спокійно сказала вона.
— Ну ж бо, крихітко, не ламайся... Трішки любощів, а тоді — поплаваємо.
Вона підійшла до нього, і на мить чоловік подумав, що Ґея віддасться йому. Усміхаючись, він послабив хватку, щоб обхопити її за талію. Проте жінка схопила Лью за міцне зап’ястя — і його руку пройняв пекучий біль, викликавши гучний стогін. Падаючи на спину, Ґея вдарила його ногою в груди. Феннел відчув, як злітає в повітря і гепається просто у ставок. Прохолодна вода зімкнулася над ним, а коли він виплив на поверхню й протер від води очі, то побачив, що Ґея стоїть на березі й дивиться на нього. Задихаючись од гніву та болю в руці, злодій кинув убивчий погляд на Ґею — і зауважив, що вона тримає в руках величезну каменюку.
— Стій, де стоїш, якщо не хочеш, аби я розтрощила тобі череп, — сказала вона.
Спокійний, крижаний погляд жінки попереджав: вона не блефує.
— Стерво! — гарикнув він. — Ти ще поплатишся за це!
— Ти не залякаєш мене, хтива тварюко, — зневажливо відповіла Ґея. — Якщо знову спробуєш доторкнутися до мене, я зламаю тобі руку. Якби твоя роль в операції не була настільки важливою, я б зробила це просто зараз. Не забувай про це! А тепер поплавай і охолонь, мерзотна мавпо.
Ґея кинула камінь у воду просто перед Лью, і доки той встиг отямитися, жінка вже зникла.
Каленберґ саме підписував стопку листів, коли двері тихо прочинилися й до кабінету зайшов Кемоса. Він терпляче чекав у проході, доки Каленберґ не закінчив роботи, і тільки коли той запитально підвів погляд, старий зробив крок уперед і поставив на записник скляну пляшечку.
— Ось вона, пане.
Макс зиркнув на пляшечку.
— Що це?
— Отрута, яку ви замовляли, пане.
— Це я розумію... але яка саме отрута?
Кемоса зблід.
— Я не знаю, пане.
Каленберґ нетерпляче махнув рукою.
— Ти сказав ворожбиту, що саме я хочу?
— Так, пане.
— Отрута, яка вб’є людину за дванадцять годин?
— Так, пане.
— Йому можна довіряти?
— Так, пане.
— Що ти йому заплатив?
— Двадцять кіз.
— Ти попередив його, що коли отрута не спрацює, то він втратить усіх кіз, я спалю його халупу й вижену зі свого маєтку?
— Я сказав, що коли отрута не спрацює, двоє чоловіків прийдуть уночі й викинуть його в басейн із крокодилами.
— Він повірив?
— Так, пане.
Каленберґ задоволено кивнув.
— Гаразд, Кемосо, тепер принеси мені з аптечки шприц і пару гумових рукавиць.
Коли Кемоса пішов, Каленберґ відкинувся на кріслі, розглядаючи пляшечку. Подумки він перенісся на чотириста років назад. Певно, Чезаре Борджіа також розглядав такий же фіал з отрутою, плануючи убити ворога, й відчував таке саме задоволення, як і Каленберґ.
Багатій так і сидів нерухомо, аж доки Кемоса не повернувся зі шприцом та рукавичками.
Каленберґ подякував і махнув рукою, показуючи, що старий може бути вільним.
Коли двері зачинилися, Макс відкрив шухляду й витягнув скляну коробочку з перснем. Дістав його і вдягнув на підмізинний палець правої руки. Він уважно розглядав блискучі діаманти, а тоді повернув перстень так, аби коштовні камені опинилися всередині. Просте срібне кільце здавалося таким безпечним. Каленберґ зняв перстень і поклав його на записник. Одягнув хірургічні рукавиці. Вставивши в око лупу, багатій відкрив у прикрасі кришечку резервуара. Знову поклавши перстень, відкоркував пляшечку й трохи набрав у шприц безбарвної рідини. Дуже обережно вставив голку шприца у резервуар персня і не менш обережно натиснув на поршень. Крізь лупу побачив, що рідина наповнила резервуар по вінця, тоді витягнув голку й зачинив кришечку з діамантом. Після цих маніпуляцій він відклав шприц і протер перстень носовою хустинкою. Досі не знімаючи рукавичок, колекціонер почав швидко трусити перснем над столом, шукаючи будь-які сліди протікання. Залишившись задоволеним результатами таких випробувань, він поклав перстень у шухляду, сховав носову хустинку в конверт і знову викликав Кемосу. Коли старий прийшов, Макс наказав йому знищити шприц, отруту, рукавички й носовичок.
— Переконайся, що їх знищено, — звелів він. — Розумієш? Будь дуже обережним і не чіпай голки шприца.
— Так, пане.
Коли старий пішов, Каленберґ узяв перстень і поглянув на нього. «Чи став він тепер смертоносною зброєю? — запитував сам себе. — Ворожбиту вже понад вісімдесят років. Чи не втратив він свого хисту? Чи можна йому довіряти? І навіть якщо отрута смертельна, чи не забилася пилом дрібненька голочка, захована в суцвітті діамантів?» Якщо це так, то вся затія — марна трата часу, а Каленберґ такого не любив. Він мав знати напевно. Багатій посидів, мізкуючи над цим, а тоді одягнув перстень на четвертий палець правої руки й повернув його діамантами всередину. Увімкнувши інвалідний візок, він поїхав у супроводі Гінденбурґа в сад.
Невдовзі Макс зустрів Цвайда, банту, на якого Кемоса часто скаржився: цей чоловік був не тільки справжнім ледарем, а ще й погано поводився з дружиною. Його мали звільнити наприкінці місяця, але, на думку жорстокого Каленберґа, використовувати потрібно всіх.