Шалік подивився на зачинені двері, хвильку поміркував, а тоді знизав плечима. Зрештою після всього йому, можливо, й справді не варто знати про те, що трапилося. Прикро щодо Ґеї. Йому було відомо, що близьких у неї нема, отже, ніхто не ставитиме незручних запитань. Вона з’явилася у його житті, вправно йому послужила, а тоді зникла. Звісно, це прикрість, але незамінних жінок не буває.
Він підняв перстень і взявся ретельно його розглядати. Тримаючи прикрасу в лівій руці, простягнув праву до телефону й набрав номер.
«Гарні діаманти», — подумав і вказівним пальцем провів по суцвіттю. Раптом щось гостре, як голка, різонуло йому палець. Шалік випустив перстень, насупився і підніс скривавлений палець до рота.
«А перстень Борджіа досі дряпає, — подумав він. — Звісно, отрута давно висохла: персню ж близько чотирьохсот років». Він поглянув на палець. А подряпина неприємна. Він і далі смоктав палець, прислухаючись до телефонних гудків та міркуючи, як його клієнт тішитиметься, що перстень повернуто.
Кінець
