До гетьманської виконавчої влади прйшло, як і сам гетьман, проросійсько наставлене реакційне поміщицтво, та вища бюрократія тощо. Здобувши владу поміщики розпочали акцію відновлення своїх маєтків, Утворилися збройні відділи їхніх гайдуків так зван. "Державна варта", "Карні — відділи", часто підсилені ще й німецьким військом, літом 1918 р. грасували безустанно по селах вимагали від селян повернення поміщикам забраною майна й урожаю, накладали на села непосильно великі контрибуції і т.ін. При цьому, багато запідозрених селян арештовувано, катовано їх шомполами й нагайками або й вішано чи розстрілювано без якого будь слідства і суду а деякі селабу. ло ще й палено.
Ось цей жахливий 1918 рік свавільних поміщицьких екзекуцій над безборонним селянством і став початком різного бурхливого партизанського руху в розбурханій революцією Україні, а проти гетьманського устрою зокрема. Воно й примусило змовника російських єдінонеділімців П. Скоропадського зректися влади над Україною та переодягнувшись тікати з України разом з німцями.
Українські уніяти з поляками загнали колись знесиленого ними гетьмана України В. Хмельницького в хижі обійми московських шакалівцарів, а народ у кріпацьку неволю їхніх псарів. А поміщицький ставленик П.Скоропадський своїм наказом "Повернути поміщикам їхні маєтки"… та толеранцією катувань населення, загнав українське селянство в обійми московсько-большевицьких кровавих нелюдів, у комуно-московське невільництво.
Не обминули гетьманські екзекуційні відділи й великого селища, що заселене козацькими остатками Цибулева на Херсонщині, а нині " Кіровоградщина", Рятуючись від тих відділів, у ліси Чуту та Мотрин пішло і з цього села чимало революційно активних селян, ворожих до П. Скоропадського і поміщиків, На жаль всі вони після баченого й перенесеного правосуддя при гетьманській владі, включилися зимою 1919 р. в большевицький революційний рух. Вернувшись з лісу, мобілізували людність, ширили й закріпляли совєтську владу, про що й розповідається в цім нарисі.
Роздоріжжя 1917-18 року
З початком Першої світової війни, чоловіків віком від 19 до 43 чи 45 було змобілізовано до царського війська. Найбільше у війську було неосвічених та малописьменних селян та робітників, яких в ті часи звали "голотою" Та голота й воювала та віддавала своє життя за батюшку царя та його вірних прислужників: князів, графів, баронів та поміщиків, Та коли настав 1917 рік, а зним і "лютнева" революція то воювати за царя ніхто вже не хотів. Хто залишився і живих, збирались гуртами і сумували, думали як далі жити і що їм дала війна. Але більшовицький хитрий лозунг, що пройшов по всьому фронту взяв верх. "Грабуй награбоване". Земля без викупу селянам, фабрики та заводи робітникам. Війні кінець! Всі додому!
Солдати, де і як могли, кидали фронт і поспішали до дому зі зброєю в руках ділити землю. Кожний поїзд був обсажений солдатами так, що на було місця й для його обслуги. Було повно не лише у вагонах, а й на приступках, буферах та й на дахах вагонів.(Чимало людей гинуло під колесами вагонів) Повернувся бідний селянин додому, хоче землі, не чекаючи урядової реформи, а багатий каже що це є моє.
Скрізь по селах Херсонщини, як і в моєму селі Цибулеві панувало безвладдя як і по всій Україні. Большевики намовляли селян зразу ділити землю, не чекаючи урядової реформи. Такі самовільні розподіли мали місце в житті вашого села Цибулева.
Знайшовся одного селянина син по прізвищу Неводничий Федір, виявив себе большевиком та підібравши собі прихильників, почав кожної неділі скликати збори селян, які в ті часи охоче сходилися. Неводничий виявився добрим промовцем, демагогом і закликав солдатів та селян не боятися а ділити поміщицьку та й інших землевласникків землю. На однім такім зібранні ухвалили перевести розподіл землі. Неводничий запевняв, що він знає закони і бере на себе відповідальність перед владою.
На другий день вранці Неводничий зібрав біля сотні озброєних людей, сіли на вози та і поїхали ділити. Земля була десь за 15 верст від села. Земля була майже толочна, тому вся ця валка отаборилася серед поля. До землевласників Лупенка і Ткача вислали делеґацію повідомити, що вони прибули з села Цибулева та будуть ділити Лупенкову й Ткачеву землю, яка належить до села Цибулева. Лупенко відмовився їхати на поле, а сказав: " якщо маєте право, робіть що хочете". Ткач приобіцяв вийти на поле і подивитися.