Завдаючи ударів малюнку, люди вірили, що вранці у лісі повториться драматична сцена, яку вони розіграли на стіні за допомогою кольорової глини. Віра в удачу додавала сили мисливцеві, а успіх зміцнював віру Нові витвори чаклунства прикрашали стіни похмурих жител. У глибині найнеприступніших печер, у кривих і вузьких тунелях, подалі від очей невтаємнччених виникали справжні «храми» чародійства їхні стіни геть усі були поцятковані магічними символами й фігурами зачарованих тварин.
ПОЗБАВЛЕНІ МЕЖ СИЛИ ПРИРОДИ
Кроманьйонці вірили і в загробний світ. Про це ми знаємо не лише з художніх закликань на стінах печер: померлих товаришів вони ховали разом з речами жалюгідного майна, що могли знадобитися душі на новому місці проживання. До могили клали зброю, начиння, їжу.
Стародавню віру в душу і духів учені звуть анімізмом (від латинського слова «аніма» — «душа»). Поряд з тотемізмом і магією — це одна з первісних форм релігії.
Уявлення про душу виникло через нездатність людини правильно пояснити явище власної психіки, біологічну суть сну і смерті.
Оскільки побачити душу неможливо, бо насправді вона не існує в природі, то релігійна думка намагалася спочатку знайти її сліди в матеріальних, але для примітивного розуму загадкових явищах, а саме: в таких, як тінь, дихання, кров.
З розвитком здібностей людини до абстрактного мислення поняття про конкретну душу кожного звіра, кожного дерева чи каменя набуло більш узагальненого характеру — виникли абстрактні образи духів природи: лісу, гір, райдуги, вітру, дощу, грому та блискавки. Кожне явище дістало свого надприродного генія, до якого люди в скрутні хвилини зверталися, благаючи зглянутися над їхнім життям або полегшити знегоди [4].
Доки в первіснообщинному суспільстві не було класового розшарування, доти і в релігійних поняттях не було «нерівності» духів. Всіх їх шанували як рівних, не поділяючи на вищі й нижчі категорії.
Поступово з розвитком скотарства і землеробства почався розпад родового ладу, з'явилася приватна власність Багатство і влада почали зосереджуватися в руках меншості. Рабство і експлуатація людини людиною поклали початок класовому суспільству. Зміни в суспільному житті негайно відбилися у свідомості людей: і в релігії усталилася нерівність. Одні духи перетворилися на головних богів, другі дістали другорядні ролі, треті відійшли на задній план. З'явилося многобожжя. Богів розвелося тепер так багато і їхній культ став таким складним ритуалом, що для його обслуговування довелося утримувати цілі касти священнослужителів.
Раніше люди, навіть бажаючи, не могли дозволити собі такої розкоші: кожний член первісної общини повинен був добувати їжу, аби не вмерти з голоду. Віднині, з розвитком землеробства і скотарства, в суспільстві з'явився додатковий продукт, який привласнили собі рабовласники та їхні спільники — жерці. Релігія стає знаряддям підкорення і поневолення мас.
Виникнення монархічних держав спричинило до встановлення нових порядків у пантеоні — усі релігії набули відтепер більш-менш монотеїстичного «єдинодержавного» характеру.
Найголовнішими у ієрархії надприродних сил уважалися, як правило, ті боги чи духи, котрі уособлювали в релігійній міфології народу, що їх обожнював, найважливіші в його житті явища. Тому й не дивно, що тварини, від яких залежав увесь добробут давньої людини, довго зберігали в релігійних культах особливе становище.
Поклоніння звірам і птахам в тій чи іншій мірі властиве усім релігіям.
ЩЕ РАЗ БИКИ
«Економічна» цінність тварини — одна з ознак, за якою жерці стародавніх релігій складали свій зоологічний пантеон.
Послідовники Зароастра занесли, наприклад, до числа священних створінь, оточених найпоштивішим поклонінням, годувальницю-корову і собаку — охоронницю стад.
«Коров'ячий» культ квітнув, між іншим, не тільки в давньоперській релігії, він і досі ще існує в багатьох релігійних школах індійського брахманізму і в Африці у негрів ватусі. Поклонялися бику і на стародавньому Кріті. Це шанування покладено, очевидно, в основу міфа про мінотавра.
В Стародавній Греції бик був присвячений Зевсу, а корова — «волоокій» Гері й богині Місяця — Селені: коров'ячі роги в теологічних гімнах символізували серп місяця-молодика.
Від часу своєї появи на історичній арені як супутників первісної людини бик і корова відігравали першорядну роль у житті людей. Адже одна корова могла прогодувати цілу сім'ю, а череда корів — велику орду кочівників. Тож не дивно, що в багатьох народів Азії, Африки та Європи корови і бик стали об'єктом найзворушливіших піклувань і боготворіння, яке згодом переродилось на справжнє обожнення.
4
Ця форма анімізму збереглася в іудейському й християнському вченнях про янголів. Різні біблійні тексти твердять, що кожна людина, кожний народ, навіть кожна моральна категорія — каяття, жалоба — мають свого янгола-охоронця. Нібито існують янголи Персії, Греції (книга Даніїла), Ізраїлю — архангел Михаїл, ватажок небесного вояцтва, що переміг сатану. В апокаліпсисі називають янголів води, вогню, безодні, вітрів, у талмуді — янголів моря, дощу, граду. Деякі талмудисти вважали навіть, що за гріхи народу перед богом спершу карається його янгол.