Зрозуміло, маючи такий продуктивний «перегінний апарат», чайки, баклани, альбатроси, буревісники й пелікани можуть без усякої шкоди пити морську воду. Слізний «сепаратор» очистить її від солей, тканини організму одержать прісну воду.
Сольові залози у тварин, які мають їх, побудовані майже однаково. Це клубок найдрібніших рурочок, обплетених кровоносними судинами. Рурочки забирають сіль із крові і переганяють її в центральний канал залози. Звідти сольовий-розчин краплями витікає назовні: у крокодилів і черепах крізь отвори біля очей, у птахів, як правило, крізь ніздрі. У пелікана на дзьобі є навіть подовжені борозенки. По них, як по каналах, стікають до кінчика дзьоба солоні «сльози»..
Ще цікавіше пристосування виявлено у буревісника. Зоологів дивувала будова його ніздрів: вони оснащені рурочками, які на зразок спарених рушничних стволів лежать на спинці дзьоба. «Жерла» спрямовані вперед.
Дивну форму цих ніздрів пояснювали по-різному. Але виявилося, що ніздрі-рурки схожі на двоствольний пістолет не тільки за формою, а й по суті: вони «стріляють» солоними краплями, які виділяє слізна залоза. Годинами ширяючи над хвилями, буревісник рідко спускається на воду. В польоті зустрічний потік повітря дуже утруднює виділення із ніздрів насиченої сіллю рідини. Тому природа потурбувалася про «водяного пістолета» для буревісника: із трубчастих ніздрів з силою, що переборює опір вітру, вибризкуються «сльози».
Розгадка таємниці крокодилячих сліз — одне з відкриттів фізіологічної науки останніх років.
«ПТАШИНЕ МОЛОКО»
Давно вже «пташине молоко» стало символом неможливого. «Чи не подати тобі пташиного молока?» — кажуть людині, яка надто багато хоче.
Одначе тепер, після досліджень, здійснених орнітологами, слід уживати цей вислів з певною обережністю. Багато різних дивовиж у природі. Є серед них і «пташине молоко».
І по нього не треба далеко йти. Подивіться, чим годують голуби своїх пташат — «пташиним молоком».
Новонароджені пташенята обходяться без сосок: встромляють свої довгі дзьоби в горло дорослого голуба і одержують порцію «пташиного молока».
У молодих голубів незвично довгі дзьоби. Це свого роду «соски» — з їх допомогою пташенята добувають зобне молоко з горлянок батьків.
Незадовго до вилуплення пташенят у волі голубів-батьків утворюється біла кашоподібна речовина. Її називають «воловим», або пташиним, молоком. У волі домашніх голубів «молоко» виділяється вісімнадцять днів, потім пташенята переходять на іншу дієту. У диких голубів «молочний період» триваліший.
Імператорські пінгвіни також вигодовують своїх пташенят кашоподібною речовиною, яка виробляється в них у стінках стравоходу і шлунка. Ці дивні пінгвіни виводять пташенят не весною, а в розпалі антарктичної зими. Лютують снігові бурани. Мороз обпалює, як вогонь: ще б пак — мінус 80 градусів! А пінгвіну сидять на яйцях. Вірніше — стоять: єдине своє яйце тримають на лапах, прикривши його зверху, як пуховою ковдрою, складкою шкіри на череві. Адже ж покласти його нікуди: навколо сніг.
У травні самки пінгвінів, відклавши по одному яйцю, віддають його під опіку самцям. Дзьобом самка обережно перекочує знесене яйце із своїх лап на самцеві лапи.
Імператорський пінгвін «вистояв» своє пташеня. Маля вилупилося із яйця, яке батько два місяці тримав на лапах.
Звільнившись від турбот, самки йдуть на берег океану запасати покорм для майбутнього потомства. Ловлять рибу і каракатиць, нагулюють жир. За два місяці пінгвінихи врочистою процесією повертаються до залишених самців. У шлунках. вони приносять багато їжі. Пташенята чекають їх з нетерпінням. Але дивна річ: пінгвіниха приносить у шлунку біля кілограма напівперетравленої риби, а годує пташенят цим незначним запасом два місяці, доки повернуться із мандрів по корм самці. І пташеня росте непогано. За два місяці набуває ваги кілька кілограмів.
Дивна невідповідність: з'їдає воно один кілограм їжі, а нарощує м'яса в кілька разів більше.
Звичайно, тієї їжі, що самка приносить у шлунку, пташеняті не вистачить на два місяці. Воно з'їдає її протягом тижня, можливо, двох. А потім мати годує його «молоком», яке виділяють стінки її стравоходу і шлунка.