Убивство кота, навіть ненароком, у Стародавньому Єгипті каралося смертю на місці. Тому кожен, хто знаходив де-небудь мертвого кота, зупинявся на певній відстані від нього, скликав людей і волав, що не винуватий у його смерті. Тут же велося розслідування, і винуватих в убивстві кота негайно страчували: натовп роздирав їх на шматки. Римський історик Діодор розповідає, що якось — це було вже за часів римського панування в Єгипті — перед його очима римлянин ненароком убив кота. Зразу ж зібралася юрба, гунула до будинку бідолахи й розшматувала «злочинця».
Кішка була присвячена єгипетській богині Місяця, дітородіння й плодючості — Баст (або Бастет), яку завжди зображували з кошачою головою. Очевидно, плодючість кішки і нічний спосіб життя були причиною цього посвячення. Бога Сонця Ра, брата Баст, часто теж зображували в образі кота. Кажуть, через те, що зіниці цієї тварини розширюються і звужуються залежно від руху Сонця по небу. Придивіться до очей кота: коли в полудень Ра у своїй сяючій мандрівці небом підбивається високо-високо і досягає зеніту, зіниці кота — вузенькі щілинки. Ра поспішає на захід — зіниці в кота розширюються. Ра пішов спочивати, на Землю спустились сутінки, а зіниці у кота розширилися ще більше, на ціле око. То хіба ж оці магічні очі не виказують своїх таємних зв'язків із Сонцем?
Інша найвизначніша святиня, присвячена богові Ра, — гнояк скарабей, зобов'язаний своєю божественною кар'єрою кулькам із овечого кізяка, що їх він закочував до своїх нірок на схов. Жерці Єгипту вважали, що скарабей, який котить кульку, — живий прообраз руху Сонця по небу. Отже, і тут зв'язок з богом! І гноякові почали віддавати нечувану шанобу.
Жерці Країни пірамід дійшли й іншого глибокодумного висновку. Вони помітили, що, коли великий Ніл виходить з берегів, заливаючи поля землеробів, до їхньої країни прилітають великі птахи з серпастими дзьобами — ібіси. Від розлиття Нілу залежав добробут Стародавнього Єгипту. Тому й ці птахи були зараховані до розряду могутніх істот, які керують течією ріки-годувальниці.
Дві найбільші святині Стародавнього Єгипту — ібіс і жук скарабей.
Та вернімося до котів і богині Баст.
У стародавньому місті Бубастісі, у східній частині дельти Нілу, на честь богині Місяця люди побудували великий храм. На свята до цього храму з усього Єгипту сходився люд. Грецький історик Геродот розповідає, що іноді збиралося до семисот тисяч прочан. Вони жертвували «священній кішці» бронзові, срібні и золоті котячі фігурки. 1 тут же ховали набальзамовані трупи померлих котів. Серед руїн Бубастіса знайдено силу-силенну статуеток, що зображували кішку в найрізноманітніших позах: наприклад, кішка годує кошенят чи бавиться з ними.
У Європі за античної доби коти теж були в пошані, поки до влади прийшла християнська церква. Ось тоді для котів настали чорні часи. Попи оголосили їх «виплодком пекла», посіпаками чаклунів і відьом. Фанатики почали мордувати котів, замуровувати їх у стіни, спалювати на вогнищах. Перед інквізиційним судилищем разом з єретиками і «відьмами» як обвинувачені поставали й коти. А надто непереливки було чорним котам. У деяких містах, наприклад у Мецці, щороку на Іванів день, коли, за переказом, цвіте папороть — чаклунське зілля, котів сотнями спалювали на майданах. У Голландії середу другого тижня в піст називали «кошачою середою». Цього дня в місті Іперн котів кидали з високої вежі. Звичай цей бере початок у X столітті, і ще 1863 року котів скидали з Іпернської вежі.
І причиною усіх цих жорстоких лиходійств був нічний спосіб життя котів. Звичаї стародавніх єгиптян, що вшановували котів божеськими почестями, більш зрозумілі й простимі. Адже коти дуже корисні тварини. Особливо неоціненну послугу зробили вони людям у давні часи, коли міста й села кишіли безліччю гризунів — мишами та щурами. Гризуни знищували запаси харчів, поширювали епідемії. Боролися з мишами в ті часи дві напівсвійські тварини — ласиця та вуж, яких тримали в хаті. Але вони не могли впоратися з цією роботою. А коли з Азії на Європу насунули зграї щур і видаси ці й вужі виявилися безсилі перед таким ворогом. Їх і самих частенько з'їдали на обід щури. Коти — пострах мишей і щурів — принесли людям величезну користь, значення якої нам і тепер важко оцінити. А корисні тварини у сиву давнину мали особливі привілеї, їх часто возвеличували до священного рангу.