У наших болотах і на ріках водиться птах, який також зігріває своє гніздо теплом гниючих рослин. Це норець, або пірникоза. Збудоване із старого очерету гніздо пірникози, ніби мініатюрний пліт, вільно переганяється вітром із однієї частини озера на іншу. Тепло гниючих рослин, на яких лежать яйця, оберігає їх від охолодження знизу. Звичайно, примітивний «парник» пірникози лише віддалено нагадує могутні «інкубатори» телегалів.
Багато птахів, будуючи гнізда, вдаються до надто хитромудрих способів.
У Бразілії майже всюди на гілляках великих дерев, що ростуть поблизу лісових хатинок і сіл, можна побачити досить важкі грудки глини. Невеличкі червоно-жовті пташки, схожі на дроздів, з пронизливим криком метушаться біля дерев. Це птахи-пічники, а глиняні «дині» на деревах — їхні гнізда. Кожне гніздо — справжня «цегляна» хатчина з сінями й світлицею.
Самець і самиця будують гніздо спільно. Спочатку заготовляють «цеглу» — скачують із глини великі грудочки завбільшки з гвинтівочну кулю. Для міцності до глини домішують рослинні волокна. (Інстинкт мудрий!) Цеглини виносять на дерево. На товстому сучку складають із них підмурок майбутнього гнізда. Птахи не мають іншого знаряддя, окрім дзьобів і лапок, але з допомогою цих нескладних «знарядь» вони швидко закінчують основу будинку і починають зводити склеписті стіни. А потім — дах у вигляді бані. В одній із стін залишають круглий отвір. Це двері. Внутрішнє приміщення перегороджують на дві кімнати. І будинок готовий!
Але трапляється, що глиняна хатчина завалюється раніше, ніж її встигають заселити. Пернаті муляри іноді ліплять на одному сучку стільки будиночків, що сучок обламується під вагою глини. (Інстинкт сліпий!)
Калао-носоріг, будуючи гніздо, також користується глиною. Але зовсім з іншою метою.
Калао водяться в Індії і гніздяться в дуплах дерев. Як тільки самиця забереться в дупло і відкладе там перше яйце, самець починає замазувати глиною вхід у дупло і невдовзі замуровує в ньому свою подругу. Залишає він лише невеличку щілину, крізь яку самиця може просунути тільки дзьоба. Кілька тижнів, аж поки із яєць вилупляться пташенята, вона залишається ув'язненою. Увесь час самець перебуває поблизу й годує ув'язнену комахами і плодами. Коли пташенята виведуться і зміцніють, самець товстим дзьобом розламує глиняну стінку і випускає самицю з дітьми на волю. Дивні стосунки має подружжя…
Виявляється, під час насиджування самиця птаха носорога линяє. В неї випадає одразу майже все пір'я. У такому етапі пташка абсолютно безпорадна. Ось чому самець замуровує її в дуплі. За глиняною стінкою їй і тепло, і безпечно.
Та коли самець загине, помре і самиця: без його допомоги вона не зможе вибратися із ув'язнення. (Інстинкт сліпий!)
«БОЖЕСТВЕННИЙ РОЗУМ» ДУРНИЙ!
Мурашки, птахи, риба, восьминоги, з якими ми щойно познайомились, — усі напрочуд «винахідливі» і «розумні». Подумати тільки — пташка шиє із листків гніздо нитками, зсуканими з рослинного пуху! Восьминіг уміє вчасно підкинути камінь у розкриту скойку молюска, а смітна курка будує інкубатор!
Хто навчив бездумних тварин уму-розуму? Богослови твердять, що бог.
Ще наприкінці XIII століття один із теоретиків католицького догматизму Хома Аквінат писав у своїх богословських творах, що творець заклав у тварин частку «божественного розуму». Це навіювання з неба (instinctus) і є інстинкт, який мудро керує поведінкою тварин.
Але кожен кмітливий натураліст знає, що інстинкт (або «божественний розум» у попівському лексиконі) не тільки мудрий, але й сліпий. Мудрий він лише за тих умов зовнішнього середовища, до яких тварини пристосовувалися століттями.
Змінюється обстановка — і тварини дурнішають на очах. Їхній «мудрий» керівник — інстинкт, неначе сліпе кошеня, безпорадно блукає поміж трьох нових дубів.
«Тварини — не що інше, як машини», — сказав 300 років тому великий французький мислитель Рене Декарт. Він перший увів у науку слово «рефлекс» для пояснення мимовільних реакцій нашого організму на зовнішнє подразнення. Про рефлекси мова піде далі, а зараз ми поміркуємо над словами Декарта.
Адже тварини справді нагадують автомати з певною програмою дій (згадайте зозуленя!). Візьмемо також для прикладу птаха, що будує гніздо. Скоряючись несвідомому природженому почуттю, багато птахів споруджують такі складні й «розумно» сплановані гнізда, що викликають захоплення навіть у людини. Все йде гаразд, поки пташка «працює» у звичній обстановці. Та ось галка у пошуках придатного для гнізда матеріалу натрапила на склад годинникових пружин. Галки не вибагливі у виборі підстилки для гнізда: пір'я, ганчірки, папір, дрантя, вовна — все годиться. Заповзятлива матуся вирішила цього разу зробити своїм пташеняткам матрац із стальних пружинок. Не врахувала вона тільки теплопровідності нового матеріалу. Оригінальна підстилка виявилася дуже пружистою, але, на жаль, погано захищала пташенят від холоду. (Інстинкт сліпий!)