Та не кажуть в вічі:
Той, хто хоче все дарма,
Часто платить двічі.
Як раніш, в останній раз —
Хлопці вірні слову —
Перекинули ковбас
Стьопі торбу повну…
Жінка гладить, мов кота:
«Дай сама побачу..» —
Зирк у торбу, ну, а там…
Гідність все бичача…
Учительська доля
Учительська доля…
Із чим я тебе порівняю?
Хіба з незасіяним полем,
Яке я щодня обробляю,
Яке бережу від куколю,
Його бережу від куколю,
А зерна добра засіваю.
Надії, тривоги…
Не скоро діждешся врожаю…
Дитяча душа є від Бога,
Та ключика я відшукаю,
Хоч шляху немає прямого,
Тут шляху немає прямого,
А зерна добра засіваю.
Розумне і вічне…
Я іншої долі не знаю…
Не завжди удачі полічиш,
А усмішка, радість – минають,
Та їх і поміряти нічим,
Їх просто поміряти нічим,
А зерна добра засіваю.
Бабусина хата
Я біля хатини бабусі Катрусі,
А пам\'ять: минуле, майбутнє-клубком…
Лиш хата старенька, єдина в окрузі,
І чорне горнятко, мов герб, над кілком…
Ну, хто бубонить щось про хату пихато,
Що вже віджили і горня, й макогін,
Надворі скінчилось століття двадцяте
І хата завадить набрати розгін?
Напевне, забув ти звідки, і хто ти!
Та ми майже всі з таких ось хатин…
Росли ж наші предки у них для польоту
І мріяли часто про дальні світи.
Із предків моїх вище хатньої стріхи
Злітав хтось хіба що в здоровому сні.
Та пращур-чумак прокладав свої віхи
Чумацьким шляхом, там де зорі ясні.
Чумак і воли, космонавт і ракета
Разюча різниця, не проти ніхто!
Цікаво, що винайде розум планети
Так років із тридцять потому, чи сто?..
Горня й макогін, і бабусина хата,
Трипілля далеке, епоха слов\'ян…
Я всім українцям хотів нагадати:
Без них не відбувся б для злету майдан
Полтергейст і кумів тест
Запідозрив якось кум,
Зраджує дружина!
Це ж для мене просто глум.
Люба половино!
Винуватців проучить
Вирішив без шуму,
Вибрав день і вибрав мить —
Добре все продумав.
У відрядження зібравсь
В надвечірню пору
І пішов… А потім раз!..
Повернув до двору.
Жде годину, півтори,
Вже судомить ноги,
Гульк! Знайомі номери
Пропливли за рогом.
Кум ще трохи почекав —
Витримав характер:
Ситуація така —
Треба тільки факти.
Що в коханців там і як —
Нам воно не треба,
Клац! Замок їм вдарив так,
Мов би грім із неба!
Хто ж це двері відчинив?..
Кинулась коханка,
А коханець без штанів,
Вскочив лиш в шкірянку.
Миттю шаснув на балкон…
Чорт… Замкнуті двері…
А!.. На кухні є вікно…
К бісу ці портьєри!..
Третій поверх – це не гра,
Він же не горила…
Зачепивсь за щось, застряг —
Не дістав перила.
На шкірянці він висить,
Ледь від страху дише:
Боже, змилуйся й спаси —
Я ж хіба афіша?..
Що це, люба, тут за крик?
Лоба чом це хрестиш?
Там здається домовик,
Може, полтергейсти?..
– Так… завис тут, мов кажан,
Тілом світить грішним.
Жінко, дай скоріш ножа.
Є щось в нього лишнє!..
З того жаху «полтергейст»
Так рвонув з карнизу
Не згодивсь на кумів тест!
Полетів донизу…
Ну, йому ще повезло —
Вдала обстановка:
Скільки там летіть було
Із вікна «хрущовки»!
До тебе лечу, село моє…
Поля, ліси, переліски,
Стежина між беріз,
Ставок з дитячим вереском —
Радію знов до сліз.
Отут земля-кормилиця,
Вона годує всіх,
Тут радість в пісню виллється,
Як пройдеш по росі.
Тут перший крок невпевнений,
Шкільні роки твої,
І зорі поміж вербами,
Під посвист солов’їв.
Згадав село – сердечко б’є,
Знов молодість зустрів,
Люблю тебе село моє,
Земля моїх батьків.
Бузковий дух околиці,
Чи снігом замело,
Душевні рани гояться,
Від згадки про село.
І поки сонце в небесах,
Й ляга в ріллю зерно —
Добро не щезне і краса,
Що ти даєш село.
Путі-дороги дальнії,
Беруть початок тут,
Й сюди ж, під крила мамині,
Вертає нас маршрут.
До тебе мчу, село моє,
Крізь відстанні років —
Дитинство, юність звуть мене
Й земля моїх батьків.
Новорічні побажання
Я всім бажаю щастя
В цей вечір новорічний.
Сніг пада хай пухнастий і землю вкриє рясно,
Хай буде так, як в січні!
Додому хай газети
Розносять своєчасно —
У них – інформ-сюжети,
З життя і HAMs, й планети
Великих звершень в році
І затишку у домі,
Талантів сину й доці,
А ще таких емоцій —
Юнацтву лиш знайомих!
Я всім бажаю щастя
В цю нічку новорічну!
Сніжинок вам пухнастих!
І щезнуть хай напасті,