Волшебница в оранжевом жилете.
2014 г.
Вірші українською мовою
Муза у вишиванці
Зі мной таке сьогодні трапилося вранці.
Не знаю, як докладно розказать.
Прийшла до мене Муза в вишиванці
І змусила на Мові написать.
Ну, я такий, не дуже-то й пручався,
А майже що одразу зголосивсь.
То, може, гени збереглись у часі,
Що я в собі від матері носив.
2012 р.
На Батьківщині
«Садок вишневий коло хати»,
Хрущі і бджоли, коровай.
Тут запах меду, запах м’яти
Домівку рідну укрива.
Тарасова джерельна мова
Співає тихо у душі.
Співає тихо знову й знову,
Тому і пишуться вірші.
Троянди розцвіли барвисто,
Любисток, мальви і бузок.
Це розповідь про особисте,
Про щось з дитинства і з казок.
Туман біліє літнім ранком,
А потім сонечко встає.
Матуся сива біля ганку –
То Батьківщина, то моє!
2018 р.
Лелека у гнізді.
Думка про Борщ
У борщ завжди кладу сметану,
Нехай там що – хоч сніг, хоч дощ.
Я рано вранці на світанні
Спочатку думаю про борщ.
Про інші страви ходять різні
Недостовірні балачки.
То все пусте, скажу «залізно»,
То все легенди та байки.
Ось кажуть, сало?! Так, корисно.
Але ж багато не з’їси!
Ну, кілограм… буває, звісно,
А більш не зможеш відкусить.
Національний бренд, звичайно.
Та що ж робитиму з борщем?
Але під напій горілчаний
Можливо вгамувати щем.
Біг Маки, гамбургери, суші –
То не для мене, не смачне.
Бо лише борщ, признатись мушу,
Мою увагу приверне.
Його я їстиму щоденно,
Та ще й для смаку – з часником.
Мій Борщ – мій Борг, я чую генно,
То ж не зостанусь боржником.
Немає вибору, козаче.
Альтернативи не дано –
Я зупинюсь, коли побачу
В каструлі величезній дно.
То ж не журюсь, а їм досхочу.
Є в нас «обов’язок» такий!
Хто б нісенітниць не торочив,
Наш борщ – то страва на віки!
Нехай в Україні зостанеться лише одна національна проблема – вирішити, який продукт найбільш важливий, борщ чи сало?
2021 р.
Батьківський дім
Мій батько встиг зробити на землі
Все те, що чоловіку треба:
Будинок затишний, і я на його тлі,
І дуб кремезний підпирає небо.
Той дуб при хаті пильно поглядає,
Як вартовий на чатах з висоти,
А восени він жовтий лист скидає.
То, нібито, з минулого листи.
Батьківська хата – рідная домівка,
І старий дуб, що має добру душу.
Є щось в житті дорожче за готівку,
Що й я онукам передати мушу.
2006 р.
Думки про війну
Чи вже скінчилась та війна?
Ота війна, що в сорок п’ятім?
Чи битва й досі не мина,
І ворог наступа на п’яти
Мені?!… Хоч я й не воював,
І майже пороху не нюхав,
І жах війни не відчував,
І кулі посвисту не слухав.
А все ж думки прості приходять,
Чи зможу я, коли потреба,
Здійснити при лихій нагоді
Свій власний крок під хмарним небом?
Чи зміг би встати я в атаку
Разом з шеренгою бійців,
І – попри страх і переляки –
Під танк з гранатою в руці?
Стискаючи приклад до болю,
Чи вистою на полі брані?
Думки прості – за мирну долю
Уклін низький вам, ветерани!
2015 р.
Ліні Костенко
Привид націоналізму бродить по Україні…, Декоративна незалежність…,
Раніше казали – Україна у вогні, а зараз треба казати – Україна у багні…
Ліна Костенко, деякі вислови.
Ну, що сказать? Чи справді я поет?
Про те пишу, що справді є болючим?
Чи, так собі – словесний пірует –
Пишу щось просто так, тому що скучив?
Чи, може, легко так співаю, як птахи?
Незлим струмочком тиха мова лине?
А може, краще про гріхи? Бо ж є гріхи!
Ну, може так, як у Костенко Ліни…
Віршем прилизаним не зрушиш ні на крок,
Не буде спокійніше для сумління.
А може, все ж натиснуть на курок,
Щоб забриніло так, як у Костенко Ліни?
Не завжди все солодке – є й гірке.
Я не гончар, ваять не вмію з глини.
Але хотів би виліпить таке,
Щоб навіки, як у Костенко Ліни.
Поет співає правду, хоч ти ріж,
Хоч знає, що колись загине.
Бо краще все ж – «по лезу босоніж» –
Кричати вголос, як Костенко Ліна!
2012 р.
Вітання музею Давида Гурамішвілі
З нагоди 50-ліття заснування
Де ж подітися поету,
Де знайти порозуміння?
Хто ж підтримає на злеті
І плекатиме без зміни?
Як боюсь, що рима стигне,
Що нічого вже не вийде,
Я приходжу на гостини
В дім грузинський, до Давида.
Нас веде по творчим сходам
Крізь стрімкі життєві хвилі,
Дах гостинний у негоду –
Наш музей Гурамішвілі.
Підіймаймо ж, друзі, ліру!
Хай птахи-вірші злітають,
Хай музей у місті миру