Всім на радість процвітає!
2019 р.
Авторські малюнки для фронтону музею Давида Гурамішвілі у Миргороді.
Миргород після дощу
Як хочу я приїхати до міста,
Неквапливо приїхати Хюндаєм,
Побачити веселоньку барвисту,
Що сонце поміж хмарами гойдає.
Гуляти Миргородськими гаями,
Дивитись на Хорольську чисту воду.
Заслухатись у травні солов’ями.
Дощі минуть, як будь-яка негода.
Умилось моє місто під дощами.
Засяяв знову світ яскравим блиском.
Веселка теж у небі заблищала.
Люблю тебе, родинная колиска.
2018 р.
Кавоварка
Тримаючи у руках керамічну турку
Я вам продам, шановні, кавоварку.
Не думайте, що це якісь приколи.
Не треба наражатися на сварку,
Тому цю назву не кажіть нікому.
Казати «кавоварка» – це невірно.
А правильно казати треба «турка».
Бо прогріватись має рівномірно.
Така це дивна керамічна штука!
Варити каву – дивовижне щастя.
Ця дія варта слова драматурга.
Арабіку і цукор треба класти
У цю красиву керамічну турку.
Назвати можна й «джезва», ваша воля.
Щоб каву по-турецькому варити.
І хоч би у кав’ярні, хоч у полі
Ти будеш невідривно пити, пити…
Немає в світі кращого напОю,
Ніж кава зварена. Чого бракує?
Візьми її упевнено рукою.
І буде щастя всім, кому смакує.
Вона не є солодкою, гіркою.
Вона жива, як для поета рими.
Вона тече невпинною рікою
По всім кав’ярням запахом нестримним.
Сиди хоч вдома, а хоч просто неба.
Іди на запах, просимо ласкаво!
І більш нічого нам в житті не треба.
То просто кава, то найкраща кава.
2018 р.
Турка – цілком реальна пропозиція.
Вернісаж
Якось в червні або в травні…
Вже було не дуже й жарко.
Я на вернісаж потрапив
До художниці-квіткарки.
Бачив квіти, натюрморти.
Ну, а ще були пейзажі.
Та й які ж вони красиві!
Все було на вернісажі.
Розмаїття барв і квітів,
Що зів’януть в чистім полі.
А на полотні й папері
Не зів’януть вже ніколи.
Все буяє кольорами –
Мальви, іриси, піони.
Ніби матінка-природа
Задзвонила в свої дзвони.
Ніби з чарівної скрині
Веселкове простирадло.
Щирим поглядом майстрині
Я побачив світло радо.
2018 р.
Авторська картина «Звуки літа. Букет 1».
Суперенеїда
Ще є проблеми на Парнасі…
Немає в жодній рецептурі,
Та й у підручниках нема,
Як до скарбниць літератури
Додати власного письма.
Ще є проблеми на Парнасі –
Де взяти персональний німб,
Як полетіти на Пегасі
Та перестрибнути Олімп?
Як віднайти тендітне слово,
Щоб змалювати красоту,
Зцементувати ті основи,
Що підпирають висоту?
Як незабутнє і важливе
Сказати всім, щоб чули всі
Слова про зорі мерехтливі,
Умитий ранок у росі?
Де ж нам узять того Панаса,
Щоб Мирний був, а не якийсь?
Де прочитать того Тараса,
Щоб був Шевченко, як колись?
І Котляревського Івана
Згадаймо також, зокрема,
Коли, лежАчи на дивані,
Карбуєм «вічне» жартома.
2005 – 2007 р.
Відчай художника
Сьогодні знову я упав у відчай,
Сховався знову від усіх людей.
Не уляглися фарби мальовничо!
Нема наснаги, і нема ідей.
Не підкорились фарби проти ночі.
Вони чарівні, я ж не чарівник.
Вони зі мною бавились досхочу,
Допоки настрій в розпачі не зник.
Чого ж такі ви, фарби, неслухняні?
А, може, я образив вас колись?
Ось пензлі є, і є полотна льняні.
А фарб нема – хоч плач, а хоч молись!
Я попитаю волі у Природи,
Я попрошу свободи у Вітрів.
Тієї лише хочу нагороди,
Щоб наказати фарбам стати в стрій.
Ні, наказати їм уже не зможу,
А зможу тільки знову попросить –
Я хочу
відчувати фарби,
Боже,
Неначе чути їхні голоси…
Неначе чути їхні голоси?
Неначе чути їхні голоси…
2012 р.
Авторська картина «Звуки літа. Букет 4».
Сільській вчительці
Я б назвав її просто Вчителька
Без усяких там зайвих прикрас.
Научи мене! Научи мене
Відчувати важливе щораз.
Поведи споришевой стежиною
До хатини у ріднім селі,
І домівку простими, тужливими
Оспівай візерунками слів.
У тім Домі, як завжди гостинному –
Ніби сам я отам народивсь,
І напився в подвір’ї родинному
Із криниці джерельной води.
Там весілля бували і поминки,
І хрестини у різні роки,
І туди повертаєшся подумки,
Щоб писать сповідальні рядки.
2012 р.
Козацький марш
Їде верхи козаченько
Шляхом до оселі.
Рідна хата далеченько,