Зара
Вас
Слухає вона весь час.
Тож співайте.
2-й раб
Наші муки,
Заро, примхи злої долі
Ти примножуєш. Повір,
Здатний тільки дикий звір
Розважатися в неволі.
Зара
Ви ж співали, і не раз.
2-й раб
Ми співаємо заради
Не розваги, а розради.
Зара
Тож виконуйте наказ.
Раби (співають)
Все часові підвладне,
Усе змагає він,
Все змінює довкола
Років безжальний плин.
З’являється Роза.
Роза
Годі співів! Геть ідіть!
Вам тут бути не годиться:
Наша Фенікс яснолиця
З’явиться сюди за мить,
Неповторна і чарівна,
Наче вранішня зоря.
Раби йдуть, і в супроводі служниць з’являється Фенікс.
Естрелья
Ти вже тут, красо моя!
Зара
Не світанок, ти єдина
Пахощі даруєш саду,
І тебе вітає він;
Білим робиш ти жасмин,
Пурпуровою – троянду.
Фенікс
Люстро дай мені.
Естрелья
Дарма,
Люба Фенікс, відшукати
Сподіваєшся ти вади
Там, де зроду їх нема.
(Подає люстро.)
Фенікс
Від краси яке пуття
Там, де щастя обминає
І ніщо не звеселяє
Молоде моє життя?
Селім
Що з тобою?
Фенікс
Щойно б тільки
Відгадати я могла,
В чім причина цього зла,
Я знайшла б од нього ліки.
Саме в тому вся печаль:
Я не знаю, що зі мною —
Нині тугою страшною
Обернувсь вчорашній жаль.
Я у почуттях своїх
Розібратися не в змозі:
Серце нидіє в тривозі.
Зара
Раз од прикростей таких
Не зціляє душу сад,
Що дарує юній днині
Пряні пахощі жасминні,
Пурпур звабливих троянд,
Вийди в море: човен твій,
Наче сонця колісниця,
В синіх хвилях заіскриться.
Роза
І промовить сад сумний:
Зайнялось на світ лишень,
І одразу сонце ясне
У безодні моря гасне —
О, який короткий день!
Фенікс
Не розвіє сум і горе
Цей затятий лютий спір,
Що його з прадавніх пір
Суходіл ведуть і море,
Не шкодуючи зусиль
В суперечці повсякчасній:
Хвилі, мов квітник прекрасний,
Квіти, наче море хвиль.
Чує заздрий сад в журбі,
Як морський прибій гуркоче,
І наслідувати хоче
Вічний рух його й собі,
І дарує аромат
Вітру, що квітки гойдає,
І на море враз безкрає
Обернутись прагне сад.
Ну, а море, далебі,
Дивиться на сад, невтішне,
І таке ж барвисте й пишне
Хоче бути і собі.
Так зійшлися між собою
Дві стихії – синь морська
Й буйна зелень квітника —
Для запеклого двобою.
Звиклі до постійних звад,
Водночас подібні й різні:
Сад – то море квітів грізне,
Море – хвиль пінистий сад.
Та не зможуть помогти,
Не розрадять щире горе
Небо, суходіл і море.
Зара
Глибоко страждаєш ти!
З’являється король із портретом.
Король