Разом з інфантом 17 жовтня 1437 р. у полоні залишилися й четверо ідальго та кілька слуг, які добровільно зголосилися розділити долю принца. 5 червня 1443 р. дон Фернандо помер, провівши шість років у неволі. Саме так, як показано у п’єсі, принцові довелося терпіти наругу й виконувати найтяжчу, найбруднішу роботу. Його навіть не поховали належним чином. Лише 1473 р. тіло Стійкого принца було повернено на батьківщину в обмін на знатного мавританського в’язня. Цікаво, що цей момент «викупу за мерця» також знайшов відображення у п’єсі Кальдерона, щоправда, у дещо зміненому вигляді, як елемент іншої сюжетної лінії.
У своєму творі драматург загалом тримається історичної правди, але по-своєму розставляє деякі важливі акценти. Відомо, наприклад, що з полону принц написав листа до короля Португалії Едуарда, з порадою не віддавати Сеуту, бо володіння містом важило більше, ніж його життя.
Важко судити, чим насправді керувався в цій ситуації історичний дон Фернандо: палким релігійним почуттям чи практичним розрахунком державного діяча і воїна, який розумів стратегічне значення Сеути? Для Кальдерона ж сумнівів не існує: його дон Фернандо – лицар віри, для якого головний резон не віддавати Сеуту полягає в тому, що це – християнське місто.
гнівно запитує він у брата, який привіз згоду португальського короля на повернення Сеути. Дон Фернандо добровільно йде на жертву, обирає муки рабства, аби не допустити наруги над своєю вірою й державою.
«Святого інфанта» зазвичай сприймають як борця за ідею, людину, яка гине, не зраджуючи принципів. Така оцінка по-своєму справедлива, але, як видається, в цьому творі Кальдерон розвиває тезу, висловлену одним з персонажів «Кохання, честі і влади»: «hay honor contra el poder» (проти сили є честь). Гра слів, очевидна у цій фразі з першої комедії іспанського автора, відлунює й у «Стійкому принці». Дон Фернандо-заручник здається безборонним проти ворожої сили і влади (poder), уособлених в образі короля Феса. Він має єдину зброю – честь (honor). І перемагає.
Образ Стійкого принца можна трактувати і як емблему ролі й місця особистості в історії. Здавалося б, від нього залежить так мало, збіг обставин – і принц крові перетворюється на полоненого, раба. Але навіть у такому жалюгідному становищі він не зречеться своєї віри, не занапастить друга, не зламає життя коханій… Його покора – покора аскетахристиянина або філософа-стоїка, який зневажає плоть і дбає про дух, що постає проти наруги над честю. Врятувавши лише честь, дон Фернандо рятує все: престиж своєї релігії і держави, тисячі людських життів, власну безсмертну душу.
Отже, наріжним каменем твору є саме честь. Вона є тим стрижнем, який непохитно тримає на собі і патріотизм головного героя, і його полум’яну віру, і стійкість у випробуваннях, і шляхетні уявлення про милосердя, дружбу та служіння дамі. Дон Фернандо – людина честі не на словах, а на ділі. «Хто я? Лицар, тільки й того», – скромно атестує він себе, але у розумінні автора саме на таких лицарях і тримається світ.
Підкреслюючи у «Стійкому принці» передовсім питання честі, Кальдерон торкнувся й взаємозв’язку понять честі, свободи й необхідності, які згодом отримали значно глибше осмислення у найвідомішому з його шедеврів, філософській драмі «Життя – це сон», головним героєм якої також є принц, що зазнав ув’язнення.
Якщо стрижневу ідею закарбовано в афористичній назві цього твору, то визначити його магістральну тему не так легко, адже тут Кальдерон щільно переплітає чи не всі основні теми своєї драматургії, торкаючись згаданих вище питань свободи і честі, а також влади, кохання й віри.
«Життя – це сон» називають і драмою виховання ідеального володаря. Автор проводить головного героя, принца Сехізмундо, через низку випробувань, демонструючи поступову кристалізацію позитивного начала в ньому, яке драматург пов’язує зі здатністю гамувати свої пристрасті й тваринні інстинкти, діяти помірковано й шляхетно.