Стіна 2
Наче ніщо не змінилося з того часу, як ми бачились в останнє. Я більше не хочу дивитися на неї та робити вигляд , що нічого не трапилось. Трапилось . Вона стала забагато часу проводити зі мною . Забагато її стало поруч . Вона поруч коли я п’ю каву. Вона поруч коли мене взагалі там нема. Вона скрізь. Вона стала рамкою мого життя. Якого дідька я взагалі пишу про неє ?! Нащо воно ?! Її треба здихатись. Ось якого висновку я прийшла. ( Ну нарешті ! )
Крім сонця більше ніхти не заходив. А воно мені це підказало. Я завжди прислухаюсь до сонця. Я люблю його.
… Сиділа навпроти та чекала. Ось знову я відчуваю її наближення . Думками віганяю. Наче тиша навкруги . така тиша , що закладає вуха. Мені здається , що в мене зараз лусне мозок. Тишу ламає шалений скрежіт металу. Звук стає сильнішим и ближчим. Тепер я відчуваю напруження саме через це. Вона нерухома . Скрежіт не вчухає . Він стає сильнішим і могутнім. Тепер він головний дійства . Я напружуючи очі намагаюсь дивитись уперед і не зусереджуватись на тутешніх звуках. Так , в мене виходить . Я дивлюсь уперед. Хвилі проносяться скрізь мене та вискочують . Мені ніщо не заважає. Я повільно піднімаюсь у повітря . Я балансую між шаленими хвилями цього пекельного кашмару, який нагадую чито вибух атома або ще щось таке, та сонцем. Світла нема. Проміння жодного. Навкруги шум та порожнеча.
Я наближаюсь уповітрі до неї. Обома руками торкаюсь її. Вона холодна . Всім тілом намагаюсь упертись в неє. Вона таки холодна! Я притуляюсь обличчям до неї. Лівою щокою, лівим вухом. Я нічого не чую. Вона німа та пуста . Там , за нею нічогісенько нема. Я відчуваю колотання власного серця. Я втрачаю рівновагу та падаю. Падаю крізь неї. Падаю по той бік цієї клятої стіни! Але ж там нічого нема! Я поринаю у темну порожнечу. Здається тепер я не знайду вороття . Я роблю повний оберт навкруги. З’являється щось схоже на світло. Тонесенька стрічка наближається до мене та починає кружляти поруч. Я намагаюсь вхопити це. Воно зникає. Я опиняюсь на підлозі перед стіною упершись у неїї головою.
Здається в мене гуля біля правого вуха. Мене це приводить у сказ. Я піднімаюсь на ноги та починаю лупцювати по стіні. З кожним моїм ударом я відчуваю прилив енергії. Мене це заводить . Кожен мій крок супроводжується шаленим гуркотом . Здається знов щось десь вибухнуло. Я не зупиняюсь. Мої удари стають більш упевненими . Я що сили лупачу по ній. Здається відлетіло перше каміння. Я наповнююсь світлом та ще міцніше ударяю. Так, ще шмат стелі відлетів. Я не відчуваю болю. Мої руки міцні та сильні. Без єдиною подряпини. Я роблю удар, і ще, і ще, і ще…
З’являється стрічка ,яку я бачила у порожнечі та не змогла вхопити. Тепер вона сама лине до мене. Від стіни залишилась лише груда зламаного каміння .
Навруги забагато світла і квітів. Я повна сил лежу на підлозі . Крізь мене проходить Всесвіт .
23/10/2017
Автор приостановил выкладку новых эпизодов