Выбрать главу

— Моє дитинство було натхнене історією цієї місцевості, — казав Джобс. — У мені зародилося бажання стати її частиною.

Як і більшість дітей, хлопчик перейнявся захопленнями дорослих, які його оточували.

— Більшість татів у нашому районі виготовляли справді класні штуки, наприклад «фотовольтаїки», батарейки чи радари, — пригадував Джобс. — Я виростав, маючи благоговійне ставлення до таких речей і розпитуючи людей про них.

Найважливіший із цих сусідів, Ларі Ленґ, жив за сім будинків віц дому Джобсів.

— Він був для мене зразком того, яким має бути інженер компанії HF. такий собі радист із широкими стегнами, електронник до самих кісток. Він мені приносив усілякі штуки, якими я міг бавитися, — розповідав Стів.

Коли ми підійшли до будинку, в якому колись жив Ленґ, Джобс показав мені на під’їзну доріжку.

— Він узяв вугільний мікрофон, батарейку та колонку й поставив на цій доріжці. Ларі попросив говорити мене в той мікрофон - і мій голос звучав із колонки.

Батько завжди казав Стівену, що для мікрофонів обов’язково треба електронний підсилювач звуку. Тож хлопчик з усіх ніг побіг додому й сказав татові, що той помилявся.

— Та ні, там потрібен підсилювач, — запевнив його тато. Коли ж Стів продовжував наполягати на своєму, батько сказав, що малому бракує клепки. — Він не може працювати без підсилювача. То якийсь фокус.

Джобс розповідав, як продовжував заперечувати татові й казати, що він мусить сам те побачити, — і батько зрештою погодився і пішов із хлопчиком дивитися на чудо. Він прокоментував це словами: «Гм, як я відстав від життя».

Стіву дуже запам’ятався цей випадок, оскільки це було для нього першим моментом усвідомлення, що його тато знає не все. Тоді до хлопчика прийшло ще одне відкриття, яке викликало в його голові справжнє замішання: він був розумнішим за своїх батьків. Стів завжди захоплювався компетентністю і кмітливістю свого батька:

— Він не був освіченим чоловіком, проте я завжди вважав, що він із біса розумний. Він не читав багато, зате міг багато зробити. Він міг доглупати, що до чого, практично в усьому, пов’язаному з механікою.

Проте інцидент із вугільним мікрофоном, за словами Джобса, розпочав дисонуючий процес усвідомлення, що він насправді був розумнішим і спритнішим за своїх батьків.

— Цей випадок урізався мені в пам’ять. Коли я зрозумів, що кмітливіший за батьків, мене огорнув страшенний сором за цю думку. Ніколи не забуду тієї миті.

Це відкриття, як Джобс пізніше казав своїм друзям, разом із тим фактом, що його всиновили, сформували в ньому почуття окремості

— відірваності й самостійності — від його родини та від усього світу.

Інший рівень усвідомлення з’явився незабаром. Хлопець не лише побачив, що він розумніший за своїх батьків, він також збагнув, що вони це знали. Пол і Клара Джобс дуже любили хлопчика і були готові пристосувати свої життя, щоби вони пасували синові, який був дуже розумним — і також готовим щось робити. Вони раді були лізти зі шкіри, щоби забезпечити його всім необхідним. І скоро Стів це також просік.

— Мої здібності були важливими для моїх батьків. Вони відчували, що несуть серйозну відповідальність за мене, коли зрозуміли, що я — особлива дитина. Вони знаходили способи постійно постачати мене необхідними речами й відправляти мене в кращі навчальні заклади. Вони були готові підлаштуватися під мої потреби.

Тож Стів виростав не лише з розумінням того, що колись його покинули, - але також з усвідомленням власної особливості. На його думку, саме це зіграло важливішу роль у формуванні його особистості.

Навчання

Ще до того, як Джобс пішов у перший клас, мама навчила його читати. Правда, це спричинило деякі проблеми, коли хлопчик розпочав навчання в школі.

— Мені було якось нудно протягом перших декількох років, тож я займав себе тим, що постійно потрапляв у якісь халепи.

Скоро стало зрозі^міло, що Джобс — і за своєю природою, і за вихованням — не був готовий визнавати чиюсь владу.

- Я зіткнувся з іншою владою, ніж та, з якою мені доводилося стикатися раніше, і мені це не сподобалося. Це мене насправді діставало. Ця нова «влада» практично вбила в мені будь-яку допитливість.

Початкова школа, до якої Стів ходив, - Monta Loma Elementary — складалася з кількох низеньких будинків, збудованих у 1950-х роках, і була розташована за чотири квартали від дому, де він жив. Проблему знудження маленький Джобс розв’язував тим, що влаштовував різноманітні витівки.

- У мене був хороший товариш, якого звали Рік Феррентіно, і ми з ним постійно влаштовували собі різного роду пригоди, — пригадує він. — Наприклад, розклеювали маленькі оголошення зі словами: «Принеси свого домашнього улюбленця на День знань». То було справжнє шаленство: собаки ганялися за кішками хоч куди кинь оком, а вчителі не тямили себе з розпачу.