- Привіт! Ми задурно до вас телефонуємо! Ми телефонуємо задурно! — кричав Возняк у трубку.
Людина на протилежному кінці дроту була розгублена й роздратована. А тут ше Стів вирішив сказати пару слів;
- Ми телефонуємо з Каліфорнії! З Каліфорнії! Це все «синя скринька»!
Це роздратувало чоловіка на лінії ше більше, адже він також жив у Каліфорнії.
Спочатку «синя скринька» використовувалася лише для задоволення і розіграшів, найнахабнішим з яких був дзвінок до Ватика-ну. Возняк, удаючи Генрі Юссинджера, хотів поговорити з Папою Римським.
- Ми на важливій зустрічі у Москві, і нам треба поговорити з Папою, - говорив Возняк голосом американського дипломата.
Йому відповіли, шо у Ватикані 5.30 і Папа спить. Коли Воз ше раз зателефонував, трубку зняв якийсь єпископ, який мав перекладати розмову. Та, власне. Папу вони так ніколи й не почули.
- Вони, мабуть, зрозуміли, шо Воз не був Генрі Кіссинджером,
- каже Джобс, — адже ми дзвонили з вуличного таксофона.
Саме тоді вони досягли важливої межі, тієї, шо визначить схему їхніх подальших стосунків; Джобс прикинув, шо «синя скринька» могла би стати чимось значно більшим за забаву — її можна продавати.
- Я зібрав решту компонентів: корпус, циферблат, джерело живлення, — і вирахував, скільки загалом усе може коштувати, - розповідає Джобс про свій досвід, який немовби передвішав його подальшу роль в Apple.
Завершений пристрій був за розміром, як дві колоди гральних карт. Деталі їм обійшлися в 40 доларів, Джобс вирішив, шо продавати апарат будуть по 150 доларів.
Наслідуючи інших телефонних піратів, того ж Капітана Костиля, вони й для себе вигадали прізвиська. Возняк став Синім Берклі, а Джобс - Борзим Гавкалом. Вони захопили пристрій до університетського гуртожитку і, під’єднавши його до мікрофона й слухавки, продемонстрували, як той працює. Поки потенційні клієнти спостерігали, вони видзвонювали в готель «Ріц» у Лондоні та на спеціальний номер в Австралії, де розповідали свіжі анекдоти.
- Ми виготовили близько сотні «синіх скриньок» і продали майже їх усі, - пригадує Джобс.
Веселощі та прибутки припинилися в одній піцерії. Джобс і Возняк збиралися з’їздити до Берклі з «синьою скринькою», яку вони щойно змонтували. Джобсу потрібні були гроші, тому він хотів якомога швидше продати апарат і запропонував його незнайомцям за сусіднім столиком. Ті зацікавилися, він із ними пішов до телефонної будки і, подзвонивши до Чикаго, продемонстрував можливості їхнього дітища. Покупці сказали, що мусять дістати гроші з машини.
- Тож ми пішли з ними до авто - я тримаю апарат у руці, той чу-вак щось шукає рукою піц сидінням у машині і раптом, замість грошей, витягає пістолет, — розповідає Джобс.
Він ще ніколи не бачив пістолета так зблизька й нівроку перелякався.
- Чувак направив пістолет прямо мені у живіт і каже: «Давай сюди, брате». Мій мозок напружено працював. Поруч були дверцята машини, і я подумав, що, можливо, міг би вдарити його по ногах ними, і ми би втекли, але існувала ймовірність, що він мене застрелить. Тому я помаленьку і дуже обережно поклав коробку йому в руки.
Це було трохи дивне пограбування, адже хлопець, який забрав у Джобса «синю скриньку», дав йому свій номер телефону й сказав, що заплатить, якщо ця штука працюватиме. Коли Джобс пізніше таки подзвонив за тим номером, грабіжник сказав, що так і не зміг розібратися, як пристрій працює. Джобс люб’язно переконав того крутелика зустрітися з ним і Возняком у якомусь людному місці. Та у підсумку вони все ж відмовилися від ідеї знову бачитися з озброєним клієнтом, незважаючи навіть на гроші, яких вони так і не отримали.
Те партнерство привело їх до іншої, набагато успішнішої спільної пригоди.
- Якби не було «синьої скриньки», не було б і Apple, — пізніше казав Стівен Джобс. — Я на сто відсотків у цьому переконаний. Воз і я навчилися працювати разом, ми переконалися, що здатні з легкістю розв’язувати технічні головоломки і можемо навіть дещо самі виробляти.
За допомогою маленького пристрою, який вони створили, можна було контролювати і використовувати інфраструктуру вартістю в мільярди доларів.
- Ви не повірите, наскільки той досвід додав нам упевненості, — каже Джобс.
Возняк дійшов такого самого висновку:
- Можливо, продавати їх — то була не найкраща ідея, але це дало нам можливість відчути, на що ми здатні з моїми інженерними здібностями та його перспективним баченням.