— Стів володіє вмініїям ігнорувати те, чому не хоче протистояти,
- пояснює Пауел. — Такий уже він є.
Незалежно, чи стосувалося це особистих питань - сім’ї, подружжя, чи робочих питань - інженерії, бізнесових ускладнень, чи здоров’я та раку, - Джобс інколи просто ігнорував проблеми.
у минулому його часто хвалили за те, що його дружина називала «магічним мисленням», — його впевненість, що він може перевернути речі так, як йому забагнеться. Але рак живе за своїми законами. Пауел залучила всіх Стівових близьких, включно з його сестрою - Моною Сімпсон, до того, щоби переконати його змінити рішення. У липні 2004 року томограма показала, що пухлина збільшилася і, ймовірно, поширилася. Це змусило Джобса подивитися правді у вічі.
Джобса прооперували в суботу, 31 липня 2004 року, у медичному центрі Стенфордського університету. Йому не зробили повної «процедури Віпла», коли видаляється більша частина шлунка й кишківника, у тому числі й підшлункової. Хірурги пішли іншим шляхом і вибрали менш радикальний підхід: ввдалили лише частину підшлункової залози.
Джобс повідомив підлеглих про операцію наступного дня за допомогою свого PowerBook, підключеного до системи Air Port Express у його палаті. Він запевнив їх, що той ввд раку підпшункової, з яким зіткнувся він, «становить лише 1% від усіх випадків раку підшлункової, діагностованих щорічно, і може бути вилікуваний хірургічним втручанням, якщо виявлений вчасно (мій випадок)». Також додав, що не потребує хіміотерапії чи радіаційного опромінення, тому планує повернутися на роботу у вересні. «Поки мене не було, я попросив Тіма Кука взяти на себе відповідальність за щоденні операції в Apple, щоби ми не прогавили чогось важливого. Не маю сумніву, що дістану декого з вас своїми серпневими дзвінками, і з нетерпінням чекаю зустрічі у вересні», - писав він.
Однією із побічних дій операції для Джобса стала проблема з харчуванням. Усе через його одержимість дієтами і дивною практикою чистки організму й голодування, чим він захопився ще в підлітковому віці. Оскільки підшлункова продукує ензими, котрі допомагають кишківнику перетравлювати їжу і вбирати поживні речовини, видалення частину органу різко зменшило здатність організму отримувати необхідну кількість протеїну. У таких випадках пацієнтам рекомендують їсти часто й дотримуватися дієти з великою різноманітністю протеїнів з м’яса та риби, а також із продуктів із цільного молока. Джобс ніколи цього не їв і не збирався.
Він пробув у лікарні два тижні, після чого почав боротьбу за відновлення сили.
— Пригадую, як повернувся додому і сів у крісло-качалку, — розповів він мені, вказуючи на одне з крісел у вітальні. — У мене не було сил ходити. Я зміг обійти довкола кварталу десь аж за тиждень. Щоразу я змушував себе йти далі і за шість місяців майже повністю відновив енергію.
На жаль, рак поширився. Під час операції хірурги знайшли три метастази в печінці. Якби вони оперували дев’ять місяців тому, то могли б видалити пухлину до того, як вона поширилася, хоча ніхто тепер не скаже напевно. Джобс почав приймати хіміотерапію, що лишень ускладнило його харчові звички ще більше.
Джобс приховував свою тривалу боротьбу з раком. Так само, як у жовтні 2003 року промовчав про діагноз. Він сказав усім, що «вилікувався». Таємничість не була дивиною, а лише частиною його натури. Здивувало, що він вирішив нарешті підняти завісу й особисто і публічно щодо свого діагнозу. І хоча Стів рідко виголошував промови (за винятком постановочних репрезентацій продукції компанії), він погодився виступити на урочистостях із нагоди вручення дипломів у Стенфордському університеті в червні 2005 року. Він був глибоко замисленим після того, як добряче перелякався за здоров’я, а ще й тому, що йому виповнрілося п’ятдесят.
По допомогу в підготовці промови Джобс звернувся до блискучого сценариста Аарона Соркіна (відомого за фільмами «Кілька гарних хлопців» і «Західне крило»). Стів вислав йому деякі міркування.
- Це було ще в лютому, і з того часу я нічого від нього не чув, тож зателефонував йому у квітні, а він відповідає: «Ага, ага». Я знову вислав кілька ідей, - розповів Джобс. - Знову задзвонив йому, а у відповідь почув те саме «ага, ага». І ось уже початок червня, а він так нічого для мене й не написав.
Джобс запанікував. Він завжди сам розробляв свої репрезентації, але йому жодного разу не доводилося готувати випускне привітання. Одного вечора він сів і написав промову сам. Без будь-чиєї допомоги, хіба що ідей, котрі періодично підкидала дружина. У результаті вийшла досить інтимна і проста розповідь із неприкраше-ним персональним дотиком Стіва Джобса, як і належить бути досконалому продукту.