Наприкінці весни ця тема стала предметом обговорення на засіданні ради директорів.
— У цьому є впертість та нахабство, — сказав мені Арт Левінсон за обідом, після того як підняв те питання на зустрічі. — Це пов’язано з особистістю Стіва. Його манерою реагувати інстинктивно та викладати свої переконання у вольовій манері.
Така зухвалість була прийнятна, поки Apple була у ролі новачка чи жертви несправедливості. Але зараз Apple стала домінантом на ринку мобільних пристроїв.
— Нам треба перебудувати свою політику у відповідності до статусу компанії, ці питання мають вирішуватися по-іншому, — сказав Левінсон.
Ел Ґор також висловився з цього питання на засіданні ради директорів.
— Обставини, в яких працює Apple, змінюються, - заявив він. -Це уже не метальник молота у Великого брата. Зараз Apple — велика й потужна компанія, і люди бачать ії пиху.
Джобс почав захищатися, коли підняли це питання.
— Він просто так звик, — казав Ґор. — Він кращий у позиції знедоленого, аніж у ролі поважного гіганта.
Джобс не терпів таких розмов. На його думку, Apple тоді так критикували через те, що прислухалися до Google та Adobe, а ті, в свою чергу, оббріхували Apple та намагалися розсварити керівництво компанії. А що він думав з приводу закидів, що Apple часом поводилася надто зухвалою?
— Я про це не переймаюся, — сказав він, — тому шо ми не зухвалі.
У багатьох компаніях споживчих товарів виникає напруга поміж дизайнерами, які хочуть, щоби продукт виглядав чарівно, й інженерами, які мають зробити так, щоби продукт відповідав функціональним вимогам. У Apple, де Джобс наполягав, щоб і дизайн, і технічні характеристики були якнайкрапщми, напруга зростала ще більше.
Коли Стів і керівник відділу дизайну Джоні Айв стали співучасниками творчої змови в 1997 році, вони зазвичай розглядали занепокоєння, висловлюване інженерами, як вияв психології штибу «не можу/не вмію», яку потрібно було виправляти. їхня віра в те, що прекрасний дизайн міг дати поштовх до надлюдських подвигів у інженерії, підкріплялася успіхом іМас і iPod. Коли інженери казали, начебто щось зробити неможливо. Айв і Джобс змущували їх спробувати, і, зазвичай, вони таки досягали успіху. Інколи траплялися дрібні проблеми. Наприклад, iPod Nano можна було легко подряпати, оскільки Айв вірив, що прозоре покриття применщить чистоту його дизайну. Але цей недолік не був критичним.
Коли настав час розробляти дизайн iPhone, бажання Айва наштовхнулися на фундаментальний закон фізики, який не можна було змінити навіть із використанням ефекту викривлення реальності. Метал — не найкращий матеріал, щоби його розташовувати коло антени. Як довів Майкл Фарадей, навколо поверхні металу існує електромагнітне поле, хвилі якого не проходять крізь нього. Тож, якщо в телефону буде металевий корпус, це спричинить до так званої клітки Фарадея, приглушуючи сигнали, які виходитимуть чи входитимуть у нього. Оригінальний iPhone спершу планували випустити з пластичною смужкою внизу, але Айв уважав, що це зашкодить цілісності дизайну, та попросив, щоби навколо зробили алюмінієвий обідок. Коли це спрацювало. Айв розробив iPhone 4 зі сталевим обідком. Сталь надавала би структурну підтримку, виглядала би справді гладенькою та слугувала б частиною телефонної антени.
Такий підхід кидав інженерам серйозні виклики. Для того щоби виконувати функцію телефонної антени, сталевий обідок повинен був мати крихітну прогалину. Але якби людина затул{ша її пальцем чи пітною долонею, то могла би виникати втрата сигналу. Інженери запропонували прозоре покриття навколо металу, щоби допомогти запобігти цьому, але знову Айв був переконаний, що це псуватиме вигляд полірованого металу. Питання ставили Джобсу на різних зустрічах, але він уважав, що інженери роблять з мухи слона. Ви можете зробити так, щоби це спрацювало, сказав він. І вони змогли.
Це працювало, майже досконало. Але не досконало. Коли iPhone ^вийшов у продаяс у червні 2010 року, він виглядав прекрасно, але скоро проблема стала очевидною: якщо ви тримали телефон певним чином, особливо використовуючи ліву руку й затуляючи долонею крихітну прогалину, ви могли втратити зв’язок. Таке траплялося, можливо, раз на сотню дзвінків. Оскільки Джобс наполягав, щоби інформація про продукти, які ще не вийшли в продаж, зберігалася в секреті (навіть телефон, про який написали у технологічному веб-блозі Gizmodo, був зображений у фальшивому корпусі), iPhone 4 не проходив через живе тестування, яке отримує більшість електронних пристроїв. Тож цього недоліку ніхто не помітив, до поки натовпи людей не кинулися купувати новинку.